Блог о танго и культуре

Блог о танго и культуре

середа, 30 січня 2013 р.

Легенди про Качафаса

Ель Качафас, (Овідьйо Хосе Бянкет) – чи не найвідоміший танцівник танго в історії.
Про нього та його стиль досі ходять легенди, хоча помер він у 1942-му році, а його «відео» - всього два – одне завдовжки 30 секунд – епізод з фільму «Танго!» 1933-го, де він танцює з Карменсітою Кальдерон, друге – такої ж тривалості - з «Карнавалу минулого року», 1940, з Софією Бозан.

Ель Качафас і Карменсіта Кальдерон
Основним «біографом» Качафаса стала його остання партнерка Карменсіта Кальдерон, яка протанцювала з ним 9 останніх років його життя, пережила його на 63 роки і померла в у 2005-му коли їй виповнилося 100.

Качафас народився 14 лютого 1885-го року в кварталі Боедо. Батько його був французом, матір – аргентинкою.  Як це часто буває в Аргентині, Овідьйо Хосе мав кілька прізвиськ – дехто називав його Беніто, і, врешті, Качафас.

Беніто він став через помилку – поліцейські переплутали і прийшли до нього додому звинувачувати у тому, що він розбив вітрину, а матір, яка відкрила двері, сказала що такого не може бути бо він buenito! (хороший). Поліцейські так і записали: Беніто.

Качафас же, на люнфардо означало щось типу лобуряка, лежень або пронира. Кажуть, що Овідьйо Хосе наглувато поводився з жінками і коли одна з них поскаржилася його батькові, то дон Б’янкет розпачливо вигукнув «Мій син – качафас!». Сусідські хлопчаки постаралися аби це прізвисько прилипло до нього назавжди.

Дорослого Овідьйо Хосе описують як високого русявого чоловіка гарної статури, з індіанськими рисами обличчя і манерами сеньора.  Кілька шрамів від віспи на обличчі не псували його. На фотографіях він завжди позував із дуже серйозним виглядом.

Ель Качафас (вгорі) і Карлос Гардель (знизу)
Франціско Канаро, з чиїм оркестром часто виступали Качафас і Карменсіта, згадував, що Качафас завжди приходив на мілонги зі своїм приятелем Ель Пайсаніто (Землячком).  За словами Канаро, то був хороший хлопець, що, втім, носив при собі для самозахисту кинджал 60-70 сантиметрів завдовжки, ховаючи його під лівою рукою під одягом. Кинджал сягав йому аж до пояса, але в разі необхідності Пайсаніто витягав його за лічені секунди. Втім, незважаючи на таке, Пайсаніто був хорошим хлопцем і вірним другом.

Карменсіта Кальдерон описувала Качафаса як дуже елегантного і винахідливого танцівника, із вродженим почуттям ритму, рівних якому, вона за наступні роки так і не зустріла. За її словами, він завжди поводився мяко і тактовно, завжди звертався до неї на «ви», але коли Качафас сердився – тремтіли всі. Револьвера не використовував, але від одного його удару супротивник втрачав свідомість.

Кальдерон казала, що фігури Качафас танцював бездоганно і делікатно, що позбавляло їх грубості і непристойності. Він не змушував її ставити свою стопу поміж його (це в той час вважалось непристойним).  Він не горбився, у цьому теж був його секрет.

У фільмах Качафас танцює канженге, дрібними кроками та філігранними зв'язками, тримаючи партнерку сильно справа, його «фірмова» прикраса – блискавичне ганчо вперед, коли лиш диявольськи (так це описували) мелькає підошва його черевика із армійським каблуком.  

Епізод з фільму "Танго!" 1933р.

Джерела: 


Tango Cult Юлія

вівторок, 29 січня 2013 р.

Luna en los charcos, canyengue en las caderas...

Коли я починала вчитися танцювати танго, серед моїх друзів було дуже модно згадувати про його походження з barrio, а не про блиск салонів. Тому танцювати так (як ми уявляли) його танцювали в кабаках ми вважали "автентичніше". Саме канженге я хотіла навчитися танцювати в Буенос Айресі і яким же було моє здивування, коли я зрозуміла що його танцює мало хто (майже ніхто) а на уроках в основному туристи, такі як я!

Що ж таке канженге?  Словники люнфардо дають такі визначення: «...прикм. той, що має стосунок до передмістя, грубий, вульгарний, нижчого класу», «...танго, танцьоване з корте і кебрадами», «той,  що відноситься до нижчих класів суспільства; спосіб танцювання танго, що рясніє корте і кебрадами»

Корте (дослівно – обрив) – це рух танцівника, що передував кебраді (quebrada – дослівно «залом» талії партнерки назад, а потім пара легко похитувалася в такт музиці). Саме ця фігура стала популярним іконографічним символом танго.  

Пабло Верон і Гісела Граф Меріно, Кебрада
Ходять легенди про те як на мілонгах у 30-40-х або ще й раніше забороняли корте і кебради. Зазвичай танцівники використовували ці фігури щоб продемонструвати іншим свою майстерність.

Котре і кебради забороняли з двох причин: по-перше раптові корте перебивали рух ронди, а  по-друге у кебраді контакт між партнерами ставав настільки тісним, що  між партнерами «не залишалося світла (просвітку)». Вище суспільство салонів було неготове толерувати таку відвертість руху і вимагало заборонити кебраду, але оскільки вони танцювалися як зв"язка, то до чорного списку потрапив і корте.

Канженге має цілком формальні характеристики: ноги обох танцюючих трохи зігнуті в колінах, в пари одна вісь, тобто контакт верхньої частини тіл дуже тісний, жінка сильно зміщена вправо.  Хребет м'який, не прямий і не напружений, ліва щока жінки торкається правої щоки чоловіка, її ліва рука обнімає його за шию, праву він тримає в своїй і може опустити її на пояс, ліва рука чоловіка – на талії жінки. Пара рухається або разом як у салонному танго (чоловік йде вперед, жінка назад), або партнери рухаються біч-о-біч обличчям вперед (обійми розкриваються). У канженге не танцюють захрести і півоти очос. 


Канженге танцюється під оркестри Тіпіка Віктор, Франціско Ломуто, раннього Канаро, Лос Тубатанго, що мають характерний ритм і "важку", "приземлену" якість музики і має таку ж властивість руху - в"язкість, неспішність, дрібні кроки (історично обумовлені: коли стиль зароджувався, дами носили спідниці, що звужувалися донизу)

Існує версія, що корте, як раптова коротка зупинка, прийшов у танго з вуличних карнавальних танців африканців (comparsas). Такі паузи, завмирання дійсно характерні для ритуальних танців, та, як і більшість інформації про танго, це важко перевірити. Нестор Ортіс Одеріго, аргентинський  історик та етномузиколог пише, що спочатку існувало слово «каєнге» (ca yenge), яке означало (з мови Кімбунду Анголи) африканський танець схожий на кандомбе. Танцювати ca yenge означало танцювати як африканці.

У будь-якому випадку, коли мова заходить про канженге, мова заходить про історію і небілу історію Аргентини. Зараз в Буенос Айресі навіть існує рух аргентинського канженге, Movimiento Cultural Canyengue Argentino. Його абревіатура MoCCA.  Це слово - алюзія не стільки до кольору кавового напою, скільки до кольору шкіри – між білим і коричневим. 

MoCCA провели кілька фестивалів присвячених кореням танго - кандомбе, мілонзі і канженге - CaMiCando
відео з фестивалю

Юля Півторак

понеділок, 28 січня 2013 р.

«Поэт Буэнос-Айреса»

Орасио Феррер (Horacio Ferrer) – автор лирики танго, историк и просветитель.
В 1990 году основал Национальную Академию Танго (La Academia Nacional del Tango (LANT)). Цель этого института – оберегать, хранить и популяризировать истинные культурные традиции танго. 
При Академии есть обширная библиотека по истории музыки и танца, а также, музей. Сам Орасио написал несколько работ по истории танго. 
Вальтер Риос (Walter Rios) играет на бандонеоне Троило в Национальной Академии Танго. На заднем плане Орасио Феррер и Сорья
Среди экспонатов музея Академии находятся инструменты легендарных исполнителей, ноты, пластинки, картины, - все что связано с танго. Например, один из экспонатов - бандонеон Анибала Троило, на котором два раза в месяц играют известные музыканты.

Феррер друг Астора Пьяццоллы и автор серии танго и танго-баллад на музыку Пьяццоллы, а также, либретто к знаменитой опере "Мария де Буэнос-Айрес".

В 20 лет Орасио был со-продюсером радио-программы Seleccion de Tangos в Монтевидео, откуда он родом. Позже, в 1954, на основе этой программы он основал клуб El Club de la Guardia Nueva в Буэнос-Айресе, куда входили музыканты, которые продолжали развивать танго в 50-х (Анибал Троило, Орасио Сальган, Астор Пьяццолла). 

Его еще называют «Поэт Буэнос-Айреса».
Орасио Феррер
В одном из интервью Орасио Феррер так сказал о поэзии:
 «Танго влечет поэтов, потому что сама музыка поэтична, поэтичен мир танго. Это мир ночи, богемный мир, где деньги значат не много, а любовь – основной мотив, неважно взаимная, разбитая, на расстоянии, любовь пережившая годы, время и пространство.

Танго использует все цвета поэтической палитры. Кроме того, танго является одной из немногих песенных форм, которая включает не только лирику, но и рефлексию. Танго излагает правду без попыток приукрасить ее. В этом оно медитативно, и это тоже часть поэзии.
»

Интервью с Орасио Феррером можно прочесть на TangoCult здесь


TangoCult  Ирина

Мучачос танго не танцуют (перевод)

В 1940-50-х, когда аргентинское общество делилось на перонистов и антиперонистов, в Буэнос-Айресе, на углу Кашао и Санта Фе (Callao y Santa Fe) работало популярное кафе “Petite Café”. Вокруг него сформировался круг людей, которые крепко держались позиций «контрас». Если же возникали какие-то политические трения, перонисты шли и били там окна.

«Пети Кафе» открылось в конце ХІХ столетия и было оформлено в стиле арт-деко: мраморные полы и столы, огромные зеркала на стенах, росписи, кожаные стульчики – это была Мекка Баррио Норте.

Посетителей «Petite Cafe» называли petiteros. Это была богатая молодежь из округи, так называемые “niños bien”, «хорошие мальчики». Их объединяли не только политические взгляды, а и мода: они носили узкие пиджаки с тремя пуговицами и двумя прорезями (“dos tajitos/ tres botones/ petiteros maricones”), желто-бежевые мокасины, манжеты с запонками, рубашки с узкими воротничками, однотонные галстуки. Или синие блейзеры с серыми штанами, которые имитировали униформы приватных школ Бельграно, Дэвото и Сан Исидро. Зимой – синие или желтые свитера. Играли в регби и поло – это было модно, говорили по-французски и по-английски, а по-испански - с акцентированным Y (й) вместо портеньевского LL (ш), на низких тонах.
Пиджак с тремя пуговицами - модный фасон в 1950-х
Их компанию любили молодые женщины.
Танго петитерос не танцевали. Для него начиналась «эпоха упадка».
Музыкой молодежи был джаз, рок-ен-ролл, изредка могли станцевать какое-то болеро. Ничего национального.

Міхаель Чеваль: сюреалістичне танго (переклад)

Michael Cheval (Михайло Хохлачов) - художник-сюреаліст, працює у жанрі портрета, книжкової ілюстрації. 
Міхаель Чеваль "Танго на заході II", полотно, масло, 2011
Абсурдна реальність творів Чеваля змушує пильно вдивлятись у кожну картину. Глядач бачить знайомий сюжет, але неочікувані деталі і подача гіпнотизують. 
Тут пропонуємо сюреалістичне танго.
Міхаель Чеваль, "Королівське танго", полотно, масло, 2011
Міхаель є членом престижного Нью-Йоркського Національного Художнього клубу, де був відзначений Премією Комітета Виставки (Exhibition Committee Award) у 2000 р. Він також є чинним членом Society for Art of Imagination із 2002 року. Також, належить до Спілки мистецтв Лондона із 2002 р., учасник щорічних європейських виставок лондонської Асоціації образотвочих мистецтв.
Міхаель Чеваль, із серії "Природа Абсурду", 2010
Міхаель Чеваль народився у Росії, у дитинстві жив у Німеччині, потім переїхав у Туркменістан, де під впливом східної філософії остаточно сформувався індивідуальний стиль художника.
У 1994 році Міхаель переїхав до Росії і працював у Москві як незалежний художник та ілюстратор для різних видань, в тому числі відомого книжкового видання “Планета”.
Із 1997 року живе в еміграції у США.
Міхаель Чеваль, графіка, 2010
Більше картин автора можна побачити на його сайті або сторінці фейсбук
Художник-сюреаліст Міхаель Чеваль


TangoCult  Ирина
пер. авт.

неділя, 20 січня 2013 р.

Ромео Гавиоли – певец танго-кандомбе.

Кандомбе – музыкальный ритм африканских народов, оказавший свое влияние на музыку танго в период ее формирования.
Милонга-кандомбе отличается от танго-милонги ритмикой и требует определенной пластики и движений. Ее не так часто ставят на современных танго-площадках. Однако, нельзя назвать ее атавизмом. Старые танцоры любят ее за веселое настроение.
Ромео Гавиоли (Romeo Gavioli) - родился в Уругвае. Певец танго и танго-кандомбе, скрипач, композитор.
Ромео Гавиоли
В 1926 создал свой оркестр Los Tres Bemoles. Ромео Гавиоли наиболее известен как один из вокалистов оркестра Эдгардо Донато (Edgardo Donato), где фигурирует как Ромео Гавио (Romeo Gavio). 
У Донато работает в трио с Литой Моралес и Орасио Лагосом
Сольных исполнений всего три: “La melodía de tu corazón”, “Tu confidencia” и вальс “Mendocina”.
В 1943 Гавиоли вернулся в Монтевидео, где организовал собственный оркестр.Включив в репертуар танго-оркестра композиции танго-кандомбе, Гавиоли выступил новатором. Существует несколько альбомов кандомбе и танго-кандомбе в его исполнении.
Самые известные композиции исполненные Ромео: Tamboriles, Candombe de Navidad, Baile de los morenos, Estampa del 900. 
На видео милонга-кандомбе Estampa del 900.  Вокал Ромео Гавиоли.



TangoCult Ирина

Танго под дождем, или о чем поет дворецкий (перевод)

Джек Веттриано, "Поющий дворецкий" ("The Singing Butler"), 1992
Эту картинку очень часто можно видеть на листовках, которые рекламируют милонги или фестивали, на аватарках тангоманов или в блогах о танго.
И правда, настроение танца пары на мокром песке чем-то напоминает настроение танго. Как мне кажется, действует сочетание красного платья дамы и костюма ее партнера или сам факт танца в не располагающем месте, на ветру, атмосфера надрыва.. Или умышленно неправильная позиция пары – правой рукой дама должна была бы держать партнера за руку, а не обнимать за плече.
Однако сама работа, ни в коей мере, ни с танго, ни с Аргентиной не связана.
Ее автор, Джек Веттриано, несмотря на свой итальянский псевдоним, родом из Шотландии.
Веттриано – художник-самоучка. Первый набор красок на двадцать первый день рождения ему подарила его девушка, и таким образом, послужила инструментом провидения, потому что это новое занятия Джека со временем превратилось в профессию, а дальше стало его судьбой.
Картины Веттриано пользуются большим коммерческим успехом. Они издаются огромными тиражами как арт-постеры и открытки, не говоря об их 
популярности в интернет-пространстве. 
«Дворецкого» можно увидеть как в танцевальной студии, так и в спортзале, аптеке или кафе в любом уголке мира. В чем секрет? Очевидно он должен заключаться таланте Веттриано или в каком-то особенном резонансе, который работы вызывают у современного зрителя.
На протяжении всей карьеры художника, критики называли его работы не иначе как "обоями", «плоховатым мягким порно», «мрачной эротикой», «бездумной эротикой» и так далее, что, однако, не помешало им попасть в коллекции Королевской Шотландской Академии, а их автору стать Шотландцем Года 2010.
Меня, у Веттриано, очаровует аллюзия к эстетике фильма нуар, и к ней, немного Рене Магритта, хотя иногда, я согласна с критиками, он слишком прямолинеен.
"Танцовщица в изумрудном" ("Dancer in Emerald"), 1992.
Первое название "Поющий дворецкий - ІІ".  Дама меняет платье, горничная исчезает, а дворецкий с зонтом в руке продолжает петь.

Tango Cult Юлия
пер.Ирина

Ретабло(переклад)


Ретабло (дослівно - за вівтарем) або есквото – невеликі картини у жанрі народного примітивного мистецтва. 
Мають іспанське коріння і розповсюджені у деяких країнах Латинської Америки.
Кожна така картина малюється як посвята певному святому за його добре діло, або допомогу у складній ситуації. Їх яскраві історії зачарують будь-кого своєю простотою та невимушеністю.

Іще картинки з історіями можна подивитись тут: http://www.facebook.com/media/set/?set=a.174689085945320.45147.134592923288270&type=1




Tango Cult Ирина
пер.авт.

субота, 12 січня 2013 р.

Maria de Buenos Aires

«Марія із Буенос-Айреса» («Maria de Buenos Aires») – перша опера, написана в музичній стилістиці танго. 
Її написали Астор П’яццолла (музика) та Орасіо Феррер (лібретто). 
Перша постановка «Марії» відбулася 8 травня 1968 року в Буенос-Айресі і за наступних пів року її зіграли 120 раз.

Коли П’яццолла прочитав першу поетичну збірку Феррера, то прийшов до нього зі словами: «Ти робиш у поезії те саме, що я у музиці!». Він одразу запропонував Ферреру працювати вдвох над формою, яка містила б і літературну, і музичну складову. Через два місяці Феррер приніс йому перший варіант лібретто опери «Марія з Буенос-Айреса».

Астор П'яццолла і Орасіо Феррер
Головну роль планували віддати Егле Мартін, з якою на той час П’яццолла мав роман, і з якої Феррер писав головний персонаж. Та в час роботи над оперою, стосунки пари перервалися і врешті роль зіграла співачка Амеліта Балтар.

Орасіо Феррер, Амеліта Балтар і Астор П'яццолла

Серед персонажів сюрреалістичної опери – Паядор, маріонетки, психоаналітики, Поет, дуенде, Марія, повія з вулиць Буенос-Айреса, а, також, її тінь. 

Опера написана для трьох вокалістів, один з яких не співає, а начитує текст, тому можна вважати її також кантатою, а співані і наративні частини перемішуються із танцювальними номерами.
Незважаючи на суто аргентинську, чи то навіть портеньївську тематику, опера знаходить резонанс із різними культурами у всьому світі – «Марію з Буенос-Айреса» регулярно ставлять на сценах Європи (Ліссабон, 2006; Рим, 2003), Північної Америки (Нью-Йорк, 2008; Піттсбург, 2011; Сан Педро, 2012), Австралії (Канберра, 2008) а також у Санкт-Петербурзі (2009).
фрагмент постановки опери у театрі Лонг Біч, Каліфорнія, США



"Yo soy Maria", найбільш характерне танго з опери, постановка Opera Grand, Бельгія


TangoCult  Юлія

вівторок, 8 січня 2013 р.

Альфредо де Анжеліс (переклад)

У танго у всіх відомих танцюристів та музикантів були свої прізвиська. Альфредо де Анжеліс, піаніст та композитор, відомий як "El Colorado". Анжеліс писав музику, орієнтовану в першу чергу на танцюристів, що означає чіткий ритм на першому плані. І незважаючи на те, що є критики, які називають його музичну манеру «для дресування коней», у нього дуже красива мелодійна лінія. З десяти років Альфредо грав у танго-оркестрах, але власний з'явився у 1941 для виступів на радіо Ель Мундо (El Mundo).
Альфредо де Анжеліс із вокалістами Хуліо Мартелем і Карлосом Данте
Із ним співали: Ектор Марія (Hector Maria), Фернандо Руіз (Fernando Ruiz), Оскар Ларокка (Oscar Larocca), Роберто Мансіні (Roberto Mancini), а також, легендарний солодкоголосий дует Карлос Данте (Carlos Dante) і Хуліо Мартель (Julio Martel), дуже популярний на сьогоднішніх мілонгах. Серед танго написаних Альфредо де Анжелісом - Mi Dolor, El Tango Club, Pregonera, Mi carnito.


Tango Cult  Ирина
пер.авт.

Спирали, филете и идентичность портеньо(перевод)

Эти яркие и причудливые декоративные рисунки – филете (filete) - давно стали иконографическим символом Буэнос-Айреса, так же как танго - его символ музыкальный. Там их можно увидеть на уличных киосках, автобусах, вывесках, на домах, витринах, всех возможных сувенирах а также, обязательно! - в аргентинских ресторанах, кондитерских и магазинах за пределами Аргентины.
"Домашняя кухня" - филете - вывеска ресторана
Впервые они появились в Буэнос-Айресе в конце ХХ столетия на повозках уличных торговцев. Эти повозки делали на одной фабрике и обшивали по бокам ровными квадратами из фанеры. Там быстро сообразили, что квадраты можнао использовать для «внешней рекламы».
За дело взялось несколько итальянцев, которые стали зарисовывать стенки повозок простыми рисунками из двух цветов и надписей – рекламы товаров.
Известно даже несколько имен первых филетеадоров: Сальвадор Вентуро, Висенте Брунетти и Сесилио Паскарелла. Тогда старания мастеров напрямую зависели от количества времени, которое они имели на работу над заказом и количества денег, которое был готов заплатить заказчик.
Повозки с первыми росписями филете
Со временем рисунки становились все более сложными и более яркими и филетеадо превратились в уникальный стиль декоративного искусства. Для него характерны яркие цвета, стилизированные изображения, симметрия, использование популярных образов (например Карлоса Гарделя, Мафальди, Диего Марадоны или Девы Марии Луханской), перенасыщенность пространства деталями, рамки вокруг рисунков, символы (подковы, драконы, и тд.), орнаментальные шрифты и моделирование объема оттенками.
Основа филетеадо – спираль, скорее всего «подсмотренная» в арт-нуво, модного в то время.
Портрет Карлоса Гарделя в стиле филетеадо

Портрет Диего Марадоны в стиле филетеадо

Филете с изображением Девы Марии Луханской
Филетеадо вышел за границы своего контекста, став частью живописи, граффити, татуировок, боди-арта, украшений, полиграфии и превратился в визуальную метафору «идентичности портеньо».


Расписанные дома в квартале Абасто, Буэнос-Айрес

Мне в филете долго виделась петрикивская роспись, но нет источников, которые бы подтверждали такое влияние украинской эмиграции на аргентинскую культуру...


TangoCult  Юлія
пер. Ирина

неділя, 6 січня 2013 р.

Танго на картинах Алехандро Бесерра

Алехандро Перес Бесерра(Alejandro Perez Becerra– родился в 1944 году в Мар-дель-Плата, Аргенитина.
Талантливый художник-самоучка с философским образованием. Живет и работает в Буэнос-Айресе. 
Из серии Танго "Milongas del queco II", акрил, полиэстер, смешанная техника. 2012
Большая доля его картин посвящена танго.
Музыканты, танцоры, портеньос – это его герои. Картины Алехандро экспрессивны: темные краски и острые углы, искаженные лица и изгибающиеся инструменты в руках у музыкантов.
Из серии Танго "Tango del Corazon Partio II", холст, масло. 2011
Стиль художника ярок и самобытен. А изображаемая им реальность в чем-то отражает двойственность танго-культуры, - депрессивная и одновременно бьющая энергией, провокационная и в тоже время наивная. Все это есть в танго и картины Бесерра передают его природу.
Из серии Танго "Квартет и певица", акрил, вулканические частицы, дерево, смешанная техника. 2011
Алехандро Перес Бесерра участник и многих международных выставок (Аргентина, США(Арт Майами), Куба, Бразилия, Уругвай и другие).
Из серии Танго "Milonga de la Implosión", акрил, полиэстер, смешанная техника. 2013
http://www.perez-becerra.com.ar/tango.html
http://www.perezbecerra.com.ar/

TangoCult  Ирина

субота, 5 січня 2013 р.

Вилли Дивито: мода и новая женственность 1950-х (перевод)

Гильермо „Вилли” Дивито – аргентинский карикатурист, основатель и иллюстратор журнала „Rico Tipo” (выходил с 1946 года), среди прочего известен тем, что его персонажи значительно повлияли на формирование танго-моды, то есть одежды милонгерос Буэнос-Айреса в 1940-1960-тых.
Вилли Дивито, аргентинский карикатурист
Однако наибольшую славу ему принесли девочки, „Chicas de Divito”, которые воплощали коллективное представление эпохи о новой женственности. 
Это женщины с широкими бедрами, осиной талией, большим бюстом, львиными гривами и узкими щиколотками ног, символ новой чувственности.
Эмансипированные, свободно одетые (в мини-юбках, бикини, с глубокими декольте), с необычными для того времени аксессуарами (большие темные очки, пояса, украшения для волос), они отпускали жестокие шутки в диалогах, где каждая старалась подколоть другую или обе говорили плохо о третей. Выдуманные существа, которые населяли роскошные пляжи и яхты, существовали лишь в воображении художника и читателя.
-Ты знакома с племянницей Луиситы? Она ее точная копия, правда же? - И главное что вкус у нее такой же!
- Подождите секундочку, я сейчас вернусь за Вами!
- Нет, любимый, нет. Тут все эти люди... нет!
Источник: http://tangoreporter.blogspot.com/2007/03/guillermo-divito-rico-tipo-chicas-y.html

TangoCult  Юлія
пер.Ирина

Михаэль Чеваль: сюрреалистичное танго

Michael Cheval (Михаил Хохлачев) - художник-сюрреалист, работает в жанре портрета, книжной иллюстрации. 
Михаэль Чеваль "Танго на закате II", холст, масло, 2011
Абсурдная реальность произведений Чеваля заставляет пристально всматриваться в каждую картину. Зритель видит знакомый сюжет, но неожиданные детали и подача гипнотизируют. 
Здесь предлагаем сюрреалистическое танго.

Михаэль Чеваль, "Королевское танго", холст, масло, 2011
Михаэль является членом престижного Нью-Йоркского Национального Художественного клуба, где был отмечен премией Комитета Выставки (Exhibition Committee Award) в 2000 г. Он также является действующим членом Society for Art of Imagination, начиная с 2002 года. Также, состоит в Обществе искусств Лондона с 2002 г., участник ежегодных европейских выставок лондонской Ассоциации изобразительных искусств.
Михаэль Чеваль, из серии "Природа Абсурда", 2010
 Михаэль Чеваль родился в России, в детстве жил в Германии, затем переехал в Туркменистан, где под влиянием восточной философии окончательно сформировался индивидуальный стиль художника.
 В 1994 году Михаэль переехал в Россию и работал в Москве как независимый художник и иллюстратор для различных издательств, в том числе известного книжного издательства “Планета”.
С 1997 года живет в эмиграции в США.
Михаэль Чеваль, графика, 2010
Больше картин автора можно увидеть на его сайте или страничке фейсбук
Художник-сюрреалист Михаэль Чеваль


TangoCult  Ирина