А кажуть...

     Цю мілонгу "зробила" Тіта Мерелло, заспівавши її в фільмі "Mercado de Abasto" і 1955-му (відео внизу). Такий собі монолог жінки, яку життя поставило в такі умови, де вона мусить міцно стояти за себе. Цю мілонгу не так часто танцюють, хоч варіантів достатньо (втім, може це тільки в нашій спільноті). 
Мерелло - не моя героїня, хоча, безумовно, одна з іконічних танго співачок. 
В приспіві безліч люнфардових (і не тільки) варіантів слова "говорити". Для перекладача (чи перекладачки) - сам кайф) 

Переклад для друзів із "Мілонги в Гранд клубі "Софія"

«Se dice de mi», мілонга, Франціско Канаро (музика), Іво Пелай (текст) 1943

Все кажуть, що я…                                 Se dice de mí...

Всі кажуть, що я…                                  se dice de mí...

Кажуть всі що я негарна,                        Se dice que soy fiera,

І що лізу де не треба,                              que camino a lo malevo,

Що обманщиця й шукаю                        que soy chueca y que me muevo

ґудза – тільки зачепи!                             con un aire compadrón,

Що подібна на Легісамо[1]                    que parezco Leguisamo,

І що ніс у мене довгий                            mi nariz es puntiaguda,

І фігура не поможе -                                la figura no me ayuda

рот у мене в пів лиця[2].                         y mi boca es un buzón.

 

Говорю із Педро, Луїсом, з Хуаном,                        Si charlo con Luis,con Pedro o con Juan,

Що кажуть вони повторяти не стану                      hablando de mí los hombres están.

Уже белендять, що я розповзлась                           Critican si ya,la línea perdí,

Пильнують чи йду, чи прийшла, чи пішла!           se fijan si voy,si vengo o si fui.

Та багато всього кажуть,                                          Se dicen muchas cosas,

Як фігура не цікавить -                                            mas si el bulto no interesa,

То чого втрачають розум                                         ¿por qué pierden la cabeza

Переймаючися мною?!                                            ocupándose de mí?

Знаю я: багато хто з них у розмові зневажає      o sé que muchosme desprecian comprar quieren

Але поночі зітхає і вмирає від жаги.                   y suspiran y se mueren cuando piensan en mi amor.

Й не одному його подих перехопить                   Y más de uno se derrite si suspiro

Як погляну, і тоді сопить він, бідолага, наче       y se quedan, si los miro, resoplando como un Ford

Форд.

Як я страшко – що ж, хай і так.               Si fea soy, pongámosle,

Хоч я уже не вірю в це                             que de eso aun no me enteré.

Адже любов - це знаю я                           En el amor yo solo sé

Не одного лишила біля моїх ніг.             que a más de un gil, dejé a pie.

Хай гомонять, хай бурмотять,                  Podrán decir, podrán hablar,

І шваркотять, і белькотять,                       y murmurar y rebuznar,

Потворність ту мені Бог дав                    mas la fealdad que dios me dio

І не одна заздростить їй.                           mucha mujer me la envidió.

І не скажіть, що не знаю я                        Y no dirán que me engrupí

Завжди я скромна, втім, була…               porque modesta siempre fui…

Так, я така!                                                 ¡Yo soy así!

Не кажуть, що я…                                      Y ocultan de mí…

Не кажуть, що у мене                                 ocultan que yo tengo

Очі наче синь глибокі                                 unos ojos soñadores,

І ще різні є чесноти                                    además otros primores

Від яких ізводить дух.                               que producen sensación.

Не красуня, але маю                                  Si soy fiera sé que, en cambio,

Шкіру гарну як у ляльки                           tengo un cutis de muñeca,

А хто каже «кривонога»                            los que dicen que soy chueca

Той не бачив моїх ніг!                               no me han visto en camisón.

І не так їм все мій голос, кашель,                         Los hombres de mí critican la voz,

Вигляд, крок – усе!                                                el modo de andar, la pinta, la tos.

Уже белендять, що я розповзлась                        Critican si ya la línea perdí

Пильнують чи йду, чи прийшла, чи пішла!        se fijan si voy, si vengo, o si fui!

---

[1] Ireneo Leguisamo – уругвайський жокей, що працював і був популярний в Аргентині

[2] В оригіналі - “рот як поштова скринька (“buzon”)”

Креольська дуель

          Якщо вірити інтернету, метою креольської дуелі було не вбивство. Її можна було виграти просто "зачепивши" суперника, поставивши на ньому (ножем) мітку - гарантований шрам. Інша річ, що хлопці які в цих дуелях бились, часто занадто добре володіли цими ножами - адже їм доводилося білувати і розрізати туші великої худоби. Тому могли не стриматися і рука з ножем сама "йшла далі" ніж було потрбіно. 

Про історію цього танго написано тут.

Переклад для друзів із "Мілонги в Гранд Клубі "Софія"

Музика: Хуан Ресано (Juan Rezzano), текст: Літо Баярдо (Lito Bayardo)

Mientras la luna serena               В той час як місяць сріблений
baña con su luz de plata              Свій промінь тихий розлиє
como un sollozo de pena             Немов зітхання із болю
se oye cantar su canción;            Чути наче хтось співа;
la canción dulce y sentida           пісня щира ллється ніжно
que todo el barrio escuchaba       увесь квартал заслухавсь нею 
cuando el silencio reinaba           в той час як тиша панує
en el viejo caserón.                      у старому закутку.

Cuentan que fue la piba de arrabal,                       Кажуть – була красуня із красунь,
la flor del barrio aquel que amaba un payador.     Найкраща із дівчат коханою співця.
Sólo para ella cantó el amor                                  Лиш їй одній співав
al pie de su ventanal;                                             Пісні їй під вікном;
pero otro amor por aquella mujer,                         Та квітка ця у серці другім теж
nació en el corazón del taura más mentao             любов’ю проросла – славного смільчака,
que un farol, en duelo criollo vio,                         дуель креольську в сутінках
bajo su débil luz, morir los dos.                            Ліхтар лиш бачив - смерть обох.

Por eso gime en las noches          Тому так стогне ночами,
de tan silenciosa calma                Що тихі стоять, безгомінні
esa canción que es el broche        Ця пісня, наче то спомин
de aquel amor que pasó...            Любові, що вже пройшла…
De pena la linda piba                   Від страждань прекрасна діва
abrió bien anchas sus alas           Широкі крила розгорнула
y con su virtud y sus galas           Красу свою й усі чесноти
hasta el cielo se voló.                   З собою в небо забрала

Щасливі в танго, нещасливі у коханні

Якби ж у реальному житті все було так просто. Її світло-карі очі, обведені чорним і зірчасті від туші, дивляться прямо на мене, благально. Кутики моїх губ піднімаються у напівусмішці. Я нахиляю голову і у відповідь негайно отримую кивок і посмішку. Впевнено крокую через танцмайданчик під перші акорди Донато і почуваюся так, наче щойно запаркував машину під домом у дівчини й зараз повезу її на побачення. 

Це був би ідеальний початок романтичного вечора, як у кіно: дівчина палко мені посміхається, спурхує зі свого стільця, очі її сяють, блискуча шовковиста спідниця летить слідом, на точках пульсу - квітково пудрові парфуми. Я відкриваю обійми і даю їй зручно в них вмоститись. Пальці її лівої руки сплітаються з моїми, як у коханців; її права обіймає мою спину через тканину сорочки й стає дедалі вологіша, її чоло ніжно торкається до шкіри моєї щоки. Ми проходимо тріолі недовгим але впевеним кроком і я відчуваю як її вилиці піднімаються у задоволеній посмішці. А пізніше моє тіло перетворюється на колону, що обертається навколо осі: спочатку моя стопа креслить півколо на підлозі, потім я затягую свою пружину, легко постукуючи однією ногою позаду другої. Між тим вона обходить мене по точно каліброваних кривих хіро. У параді вона дразнить мене маленькими крочками вперед-назад, фліртуючи легенько постукує стопою по моїй нозі, як по ксилофону перед тим, як врешті ступити через, навколо і знову до мене, повертаючись у внутрішній кривій очо назад у райську насолоду близьких обіймів. 

Якби ви не знали танго, побачене увело б вас в оману. Якби ви побачили її заплющені очі і вираз блаженної зосередженості на обличчі, відчули як ніжна рука злегка стискає мою лопатку, відчитали б задоволення від того як тіла відшукують одне одне, щоб торкнутися знову після відкритих обіймів хіро. «Кохаю і таюся» співає чоловічий дует, їх голоси легко й жваво ллються понад скрипками, кожну фразу акцентують синкоповані брижі фортепіано. Неважко помилитися, що тут відбувається саме це. Що ця пісня, всі наші пісні, наші щонічні танди, наші дванадцятихвилинні звивисті прогулянки удвох є чимось на кшталт мовчазного освічення в коханні. «Як дар храню\ ману оцю чарівну\ тому й не хочу\ я правди знать». Але себе я обманювати не можу. 

Це не я, не сама моя присутність змушує сяяти жіночі обличчя, коли я заходжу на мілонгу, де голови повертаються в мій бік, а зіниці розширюються від неясного бажання коли починається танда. У наших спільних ритуалах я - жрець, без мене не відбудеться преображення музики у танець; я Вергілій для їх Данте, їх провідник через чарівне чистилище танго печалі. Жіноче бажання танцювати зі мною - це результат років щоденного тренування, безконечних кіл по вітальні, пильних поглядів мого учителя, його грубуватих коментарів щодо моїх помилок, розчарувань на приватних уроках, сварок у задушливій студії, повторення тих самих рухів знов і знову. Ми - неначе актори, що відточували любовну сцену, шукаючи правильні інтонації, та з кожним разом вона виходила все більш дерев’яна і неприродна. Саме мою техніку люблять жінки. Цю працю во плоті. І вона – не вийняток. 

Вона танцює як зачарована, медіум, одержимий духами тринадцяти мертвих музикантів у дивному вуду танго. Це одна річ із тих що в ній люблю : її зануреність у музику, пристрасну виразність її тіла, її потребу танцювати. Її рука лежить у мене на спині, пальці розставлені. Вона змінює положення долоні переставляючи її вздовж мого тіла, це схоже на пестощі. Але все не так. В моїй спині, моїй лівій руці, моїх грудях вона шукає інформацію, читає мене. У своїх поворотах, півотах, кроках, паузах вона бере від мене орієнтири. Я її GPS що задає напрямок: ліворуч, тримайся справа, далі прямо. Тут є пристрасть і, дивним чином, я - її частина. Це найближче що я можу бути до джерела жіночої насолоди, до об’єкту її любові. Але тут нема нічого особистого. Вона любить грайливі пасажі фортепіано, затишок доторку тіл у близьких обіймах, відчуття її власної стопи, коли вона перериває планео дрібними ударами щоб підкреслити майстерне арпеджіо піаніста. 

Ми не коханці, ми колеги, рівні слуги танцю. Ми - актори методу Станіславського, що виражають справжні почуття, але ми лише партнери по сцені. Сценічні чоловік і дружина. Якби ж успіху в любові можна було навчитись на уроках і вдосконалити майстерність щоденним багатогодинним тренуваннями. Якби життя було таким простим як танго.

 Оригінал есе тут: https://tangoaddiction.wordpress.com/2012/11/01/lucky-in-tango-unlucky-in-love/

Філософія одного танго

Від викладачів і популяризаторів танго можна часто почути, що «існує лиш одне танго». Основним аргументом подібних тверджень є те, що усі форми танго пов’язані музикою і лексиконом рухів і мають спільне походження. 

Філософія «одного танго» визнає різноманітність стилістики танцювання танго, але вважає штучним його поділ на категорії – наприклад танго салон, мілонгеро, танго нуево, сценічне, і т.д. Водночас ця філософія активно визнає що кожен танцівник має свій власний стиль. 

Існує ще кілька аргументів цієї філософії, ось решта: танго постійно змінюється і пристосовується до різних середовищ,  всі форми танго мають рівний статус і кожну з них потрібно поважати, експериментальні тренди в танго, як наприклад «ф’южн» з іншими танцювальними формами (напр.бачатанго, сванго, контакт танго і.т.д.) потрібно приймати і популяризувати; всі форми танго можуть співіснувати на мілонзі; люди які не приймають вільного вибору самовираження в танго погано впливають на танго спільноту.

«Війни за стиль», актуальні ще п’ять років тому, тепер стихли і на порядку денному залишилися тільки практичні питання:   

1. Звучання нетанго музики, особливо «електронного танго», убиває ауру місця де танцюється танго і перебиває атмосферу мілонги якщо такої музики у плейлисті тільки частина, 

2. Прихильники стилю нуево, есценаріо та фантазія можуть бути небезпечними для танцівників мілонгеро і салону якщо опиняються в одному танцювальному просторі, змушуючи останніх займати оборонну позицію, що перебиває їм настрій танцювання і робить навігацію надзадачею; 3. Вихованці різних шкіл деколи несумісні та танцполі  (хоч цього не було б якби викладали коректно базову техніку).

Є ще кілька наслідків цієї філософії: у Північній Америці та Європі традиційні мілонги стало не так то й легко знайти, хоча танго де салон зараз прийняте за стандарт на великих міжнародних фестивалях. З благословення філософії «одного танго» аргентинське танго майже зникло. На його місце прийшло танго екстранхеро. Побувавши на якійсь із таких мілонг, новачки чекатимуть від викладача інструкцій не відносно того як тримати баланс і добитися стабільного красивого кроку і постави чи зручних обіймів, а відносно того як виносити ноги в повітря, огортати ними ноги або талію партнера, заламувати спину у стрімких кебрадах, вивішувати партнерку і т.д. 

Можна сказати, що не будь цієї філософії, танго спільноти розвивались би швидше і танцювали б якісніше.

Одним словом, ця філософія так чи інакше промує те, що є найбільш візуально вражаючим і найкраще продається, а не найбільш просте і елегантне, що стосується суті аргентинського танго.

Оригінал статті тут: https://tangovoice.wordpress.com/2013/04/15/the-one-tango-philosophy-truths-and-consequences/

TangoModa Олександри Пошивайло. Індивідуальний підхід

«Да, я у себя, поднимайся! Между третьим и четвертым!» - чую сашин бадьорий голос у трубці. Стукаю в двері між третім і четвертим поверхами і потрапляю в чарівну швейну майстерню з великими вікнами і квітами. 
«Это мастерская, сдесь меня приютили» – посміхається дизайнерка Олександра Пошивайло. Друга її майстерня - у Москві, а останні пів року вона працює у Львові.  

Олександра-Аліса Пошивайло

В Москві Олександра-Аліса шила для костюми для аргентинського танцівника Себастьяна Арсе, в її костюмах танцюють Слава Іванов і Ольга Леонова у фільмі «Близкое объятие» Александра Котта (2009) та безліч тангерос як в Росії так і за її межами.

Кадр з фільму "Близкое объятие"

 Одяг для соціальних танців Аліса почала шити десять років тому. Саме тоді вона сама почала танцювати і вирішила застосувати свій талант для створення образів для танцювальних вечірок. Першу колекцію представила у Санкт Петербурзі на танго фестивалі «Ночи милонгеро» у 2006 році. З тих пір готує по два покази на рік. 

Колекція "Танго-клас", 2009

Серед її колекцій – «Танго-клас» (зручний і стильний одяг для занять і практик), «Прибрежное танго» (для пляжних мілонг), «Танго мира» (моделі натхненні національними адаптаціями танго музики). 

 

Моделі для показів Аліса підбирає із танцюючих а потім створює свято.

А у майстерню я йшла примірку до показу колекції «Poshivailove 21.12»
 

«Первый раз комбинирую мужскую и женскую одежду в одном показе» - каже Аліса і уважно розглядає вішалки з сукнями, брюками, сорочками, піджаками, кофтинками. –«Сначала мы подберем платье для дамы, а потом – кавалера для нее и ему костюм. В этом показе я ищу образ пары» 

Показ колекції Poshivailove 21.12

 Ідеї Аліса черпає із ретро стилів, старих речей. Для своїх колекцій використовує шифон, атлас, холодну і теплу віскозу. 

«Я шью одежду, которая подходит и для танго и для жизни» - коментує Олександра, - «она должна быть ноская, легко стираться и быстро сохнуть, вспомни только как мало времени на фестивалях! Вещь, которую нельзя положить в стиральную машинку, для меня не существует!»

 

«Вот это тебе пойдет! Это платье на тебя!» З її легкої руки одягаю червону трикотажну сукню-тюльпан у білий горошок, і перетворююсь на модницю п’ятдесятих, які дійсно обожнюю!  Подол має глибокий запах спереду і ззаду, так що навіть високе болео або ганчо не проблема, а крім того в такій сукні можна і на світський раут! 

«Почему говорят «идет» или «не идет», вещь «твоя» или «не твоя»? – она либо резонирует с твоей энергетикой и ее усиливает, либо не резонирует совсем, должна проскочить искра! Ну, тебе платье мы подобрали!» 

«Когда я была совсем девченкой, мамины подруги отдавали мне свои платья, которые больше не носили. В те времена готовых вещей не было и модистки шили одежду на заказ. Благодаря таким вещам я научилась чувствовать что такое индивидуальный подход».

Ще про роботи Аліси тут:
https://alientodeltango.wordpress.com/2013/01/15/buy-professional-tango-clothes/
http://forum.gotango.ru/tango-foto/topic11415.html
http://tangotango.ru/2012/09/26/%D0%BC%D0%B8%D0%BD%D0%B8-%D0%B1%D0%B8%D0%BA%D0%B8%D0%BD%D0%B8-2013-%D0%B3%D0%BE%D1%82%D0%BE%D0%B2%D1%8C-%D0%BA%D1%83%D0%BF%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%BA-%D0%BE%D1%81%D0%B5%D0%BD%D1%8C%D1%8E/

TangoCultЮлія