Щасливі в танго, нещасливі у коханні

Якби ж у реальному житті все було так просто. Її світло-карі очі, обведені чорним і зірчасті від туші, дивляться прямо на мене, благально. Кутики моїх губ піднімаються у напівусмішці. Я нахиляю голову і у відповідь негайно отримую кивок і посмішку. Впевнено крокую через танцмайданчик під перші акорди Донато і почуваюся так, наче щойно запаркував машину під домом у дівчини й зараз повезу її на побачення. 

Це був би ідеальний початок романтичного вечора, як у кіно: дівчина палко мені посміхається, спурхує зі свого стільця, очі її сяють, блискуча шовковиста спідниця летить слідом, на точках пульсу - квітково пудрові парфуми. Я відкриваю обійми і даю їй зручно в них вмоститись. Пальці її лівої руки сплітаються з моїми, як у коханців; її права обіймає мою спину через тканину сорочки й стає дедалі вологіша, її чоло ніжно торкається до шкіри моєї щоки. Ми проходимо тріолі недовгим але впевеним кроком і я відчуваю як її вилиці піднімаються у задоволеній посмішці. А пізніше моє тіло перетворюється на колону, що обертається навколо осі: спочатку моя стопа креслить півколо на підлозі, потім я затягую свою пружину, легко постукуючи однією ногою позаду другої. Між тим вона обходить мене по точно каліброваних кривих хіро. У параді вона дразнить мене маленькими крочками вперед-назад, фліртуючи легенько постукує стопою по моїй нозі, як по ксилофону перед тим, як врешті ступити через, навколо і знову до мене, повертаючись у внутрішній кривій очо назад у райську насолоду близьких обіймів. 

Якби ви не знали танго, побачене увело б вас в оману. Якби ви побачили її заплющені очі і вираз блаженної зосередженості на обличчі, відчули як ніжна рука злегка стискає мою лопатку, відчитали б задоволення від того як тіла відшукують одне одне, щоб торкнутися знову після відкритих обіймів хіро. «Кохаю і таюся» співає чоловічий дует, їх голоси легко й жваво ллються понад скрипками, кожну фразу акцентують синкоповані брижі фортепіано. Неважко помилитися, що тут відбувається саме це. Що ця пісня, всі наші пісні, наші щонічні танди, наші дванадцятихвилинні звивисті прогулянки удвох є чимось на кшталт мовчазного освічення в коханні. «Як дар храню\ ману оцю чарівну\ тому й не хочу\ я правди знать». Але себе я обманювати не можу. 

Це не я, не сама моя присутність змушує сяяти жіночі обличчя, коли я заходжу на мілонгу, де голови повертаються в мій бік, а зіниці розширюються від неясного бажання коли починається танда. У наших спільних ритуалах я - жрець, без мене не відбудеться преображення музики у танець; я Вергілій для їх Данте, їх провідник через чарівне чистилище танго печалі. Жіноче бажання танцювати зі мною - це результат років щоденного тренування, безконечних кіл по вітальні, пильних поглядів мого учителя, його грубуватих коментарів щодо моїх помилок, розчарувань на приватних уроках, сварок у задушливій студії, повторення тих самих рухів знов і знову. Ми - неначе актори, що відточували любовну сцену, шукаючи правильні інтонації, та з кожним разом вона виходила все більш дерев’яна і неприродна. Саме мою техніку люблять жінки. Цю працю во плоті. І вона – не вийняток. 

Вона танцює як зачарована, медіум, одержимий духами тринадцяти мертвих музикантів у дивному вуду танго. Це одна річ із тих що в ній люблю : її зануреність у музику, пристрасну виразність її тіла, її потребу танцювати. Її рука лежить у мене на спині, пальці розставлені. Вона змінює положення долоні переставляючи її вздовж мого тіла, це схоже на пестощі. Але все не так. В моїй спині, моїй лівій руці, моїх грудях вона шукає інформацію, читає мене. У своїх поворотах, півотах, кроках, паузах вона бере від мене орієнтири. Я її GPS що задає напрямок: ліворуч, тримайся справа, далі прямо. Тут є пристрасть і, дивним чином, я - її частина. Це найближче що я можу бути до джерела жіночої насолоди, до об’єкту її любові. Але тут нема нічого особистого. Вона любить грайливі пасажі фортепіано, затишок доторку тіл у близьких обіймах, відчуття її власної стопи, коли вона перериває планео дрібними ударами щоб підкреслити майстерне арпеджіо піаніста. 

Ми не коханці, ми колеги, рівні слуги танцю. Ми - актори методу Станіславського, що виражають справжні почуття, але ми лише партнери по сцені. Сценічні чоловік і дружина. Якби ж успіху в любові можна було навчитись на уроках і вдосконалити майстерність щоденним багатогодинним тренуваннями. Якби життя було таким простим як танго.

 Оригінал есе тут: https://tangoaddiction.wordpress.com/2012/11/01/lucky-in-tango-unlucky-in-love/

Філософія одного танго

Від викладачів і популяризаторів танго можна часто почути, що «існує лиш одне танго». Основним аргументом подібних тверджень є те, що усі форми танго пов’язані музикою і лексиконом рухів і мають спільне походження. 

Філософія «одного танго» визнає різноманітність стилістики танцювання танго, але вважає штучним його поділ на категорії – наприклад танго салон, мілонгеро, танго нуево, сценічне, і т.д. Водночас ця філософія активно визнає що кожен танцівник має свій власний стиль. 

Існує ще кілька аргументів цієї філософії, ось решта: танго постійно змінюється і пристосовується до різних середовищ,  всі форми танго мають рівний статус і кожну з них потрібно поважати, експериментальні тренди в танго, як наприклад «ф’южн» з іншими танцювальними формами (напр.бачатанго, сванго, контакт танго і.т.д.) потрібно приймати і популяризувати; всі форми танго можуть співіснувати на мілонзі; люди які не приймають вільного вибору самовираження в танго погано впливають на танго спільноту.

«Війни за стиль», актуальні ще п’ять років тому, тепер стихли і на порядку денному залишилися тільки практичні питання:   

1. Звучання нетанго музики, особливо «електронного танго», убиває ауру місця де танцюється танго і перебиває атмосферу мілонги якщо такої музики у плейлисті тільки частина, 

2. Прихильники стилю нуево, есценаріо та фантазія можуть бути небезпечними для танцівників мілонгеро і салону якщо опиняються в одному танцювальному просторі, змушуючи останніх займати оборонну позицію, що перебиває їм настрій танцювання і робить навігацію надзадачею; 3. Вихованці різних шкіл деколи несумісні та танцполі  (хоч цього не було б якби викладали коректно базову техніку).

Є ще кілька наслідків цієї філософії: у Північній Америці та Європі традиційні мілонги стало не так то й легко знайти, хоча танго де салон зараз прийняте за стандарт на великих міжнародних фестивалях. З благословення філософії «одного танго» аргентинське танго майже зникло. На його місце прийшло танго екстранхеро. Побувавши на якійсь із таких мілонг, новачки чекатимуть від викладача інструкцій не відносно того як тримати баланс і добитися стабільного красивого кроку і постави чи зручних обіймів, а відносно того як виносити ноги в повітря, огортати ними ноги або талію партнера, заламувати спину у стрімких кебрадах, вивішувати партнерку і т.д. 

Можна сказати, що не будь цієї філософії, танго спільноти розвивались би швидше і танцювали б якісніше.

Одним словом, ця філософія так чи інакше промує те, що є найбільш візуально вражаючим і найкраще продається, а не найбільш просте і елегантне, що стосується суті аргентинського танго.

Оригінал статті тут: https://tangovoice.wordpress.com/2013/04/15/the-one-tango-philosophy-truths-and-consequences/

TangoModa Олександри Пошивайло. Індивідуальний підхід

«Да, я у себя, поднимайся! Между третьим и четвертым!» - чую сашин бадьорий голос у трубці. Стукаю в двері між третім і четвертим поверхами і потрапляю в чарівну швейну майстерню з великими вікнами і квітами. 
«Это мастерская, сдесь меня приютили» – посміхається дизайнерка Олександра Пошивайло. Друга її майстерня - у Москві, а останні пів року вона працює у Львові.  

Олександра-Аліса Пошивайло

В Москві Олександра-Аліса шила для костюми для аргентинського танцівника Себастьяна Арсе, в її костюмах танцюють Слава Іванов і Ольга Леонова у фільмі «Близкое объятие» Александра Котта (2009) та безліч тангерос як в Росії так і за її межами.

Кадр з фільму "Близкое объятие"

 Одяг для соціальних танців Аліса почала шити десять років тому. Саме тоді вона сама почала танцювати і вирішила застосувати свій талант для створення образів для танцювальних вечірок. Першу колекцію представила у Санкт Петербурзі на танго фестивалі «Ночи милонгеро» у 2006 році. З тих пір готує по два покази на рік. 

Колекція "Танго-клас", 2009

Серед її колекцій – «Танго-клас» (зручний і стильний одяг для занять і практик), «Прибрежное танго» (для пляжних мілонг), «Танго мира» (моделі натхненні національними адаптаціями танго музики). 

 

Моделі для показів Аліса підбирає із танцюючих а потім створює свято.

А у майстерню я йшла примірку до показу колекції «Poshivailove 21.12»
 

«Первый раз комбинирую мужскую и женскую одежду в одном показе» - каже Аліса і уважно розглядає вішалки з сукнями, брюками, сорочками, піджаками, кофтинками. –«Сначала мы подберем платье для дамы, а потом – кавалера для нее и ему костюм. В этом показе я ищу образ пары» 

Показ колекції Poshivailove 21.12

 Ідеї Аліса черпає із ретро стилів, старих речей. Для своїх колекцій використовує шифон, атлас, холодну і теплу віскозу. 

«Я шью одежду, которая подходит и для танго и для жизни» - коментує Олександра, - «она должна быть ноская, легко стираться и быстро сохнуть, вспомни только как мало времени на фестивалях! Вещь, которую нельзя положить в стиральную машинку, для меня не существует!»

 

«Вот это тебе пойдет! Это платье на тебя!» З її легкої руки одягаю червону трикотажну сукню-тюльпан у білий горошок, і перетворююсь на модницю п’ятдесятих, які дійсно обожнюю!  Подол має глибокий запах спереду і ззаду, так що навіть високе болео або ганчо не проблема, а крім того в такій сукні можна і на світський раут! 

«Почему говорят «идет» или «не идет», вещь «твоя» или «не твоя»? – она либо резонирует с твоей энергетикой и ее усиливает, либо не резонирует совсем, должна проскочить искра! Ну, тебе платье мы подобрали!» 

«Когда я была совсем девченкой, мамины подруги отдавали мне свои платья, которые больше не носили. В те времена готовых вещей не было и модистки шили одежду на заказ. Благодаря таким вещам я научилась чувствовать что такое индивидуальный подход».

Ще про роботи Аліси тут:
https://alientodeltango.wordpress.com/2013/01/15/buy-professional-tango-clothes/
http://forum.gotango.ru/tango-foto/topic11415.html
http://tangotango.ru/2012/09/26/%D0%BC%D0%B8%D0%BD%D0%B8-%D0%B1%D0%B8%D0%BA%D0%B8%D0%BD%D0%B8-2013-%D0%B3%D0%BE%D1%82%D0%BE%D0%B2%D1%8C-%D0%BA%D1%83%D0%BF%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%BA-%D0%BE%D1%81%D0%B5%D0%BD%D1%8C%D1%8E/

TangoCultЮлія

 

Мілена Плебс: Хореографія. Чіткий сигнал

Мілена Плебс не лише танцює танго і займається його сценічними постановками (її шоу "Tramatango" об'їздило з гастролями півсвіту) а й пише дуже ясні і конструктивні статті до "El Tangauta". Оскільки вона мій кумир то я не можу відмовити собі у задоволенні перекладати її колонку.

Танго як танець - привабливий для ока сам по собі, незалежно від якості виконання.  Багато хто з глядачів танго шоу просто шаленіє побачивши пару ганчо чи провокативних пестощів. Але в історії залишаються лише оригінальні композиції, які відрізняються від пересічного танцю. 

Незважаючи на те, що строгих правил хореографії не існує, я вважаю, що важливо покласти в основу структуру, яка працюватиме як підтримка для кожного танцювального уривку, і дозволить зміцнити зв'язок із глядачем. Потрібно виділити собі час на підбір музики, глибоко зрозуміти її і аж тоді наповнити її фігурами. Едуардо Аркімбау мудро сказав, що поставити хореографію танго – це як написати лист: має бути привітання, представлення теми, її розвиток і висновок. 

Зручно почати із основної ідеї – що власне хочемо виразити: історію, почуття, одну або кілька динамік руху, музику і те що її надихнуло, емоційний стан, образ, стиль, персонаж, видіння, сон, і т.д.  І у кожному випадку працювати в напрямку втілення цього наміру. Треба будувати на основі цієї ідеї досліджуючи хореографічний стиль, дизайн простору, а також, дуже важливо, дизайн костюмів і, якщо треба, декорацій, освітлення і всього, що допомагає розкрити цю фундаментальну ідею.

Визначити відправну точку або нитку-нерв вздовж якої творити. Неважливо зрозуміло чи ні - повідомлення входить через різні канали сприйняття, не тільки шляхом раціонального логічного розуму. Навіть якщо це чисто танцювальне шоу, зручно почати з певного поняття, що показуватиме танець з певної позиції.  

Коротше кажучи, я пропоную дослідження нових форм, навіть в найбільш традиційному танці: нову динаміку, хореографічні ігри, різні стани «танцювального буття», контрапункт особистостей, і уявити навколишнє оточення: де відбувається цей танець і хто його танцює? Немає потреби робити це явно - це було б констатуванням очевидного. Цей механізм працює як сценарій і внутрішня емоційна підтримка під час виступу.  

Публіка входить у отримує доступ до коду вираження коли отримує чіткий сигнал, хоча й підсвідомо. Так хореографія записується на сітківці ока і в серці, як незабутній спогад.

переклала TangoCultЮлія

Оригінал тут: 

http://www.eltangauta.com/nota.asp?id=827&idedicion=0

Тільки танго, нічого особистого: таксі дансер як професія

Індустрія танго туризму в Буенос Айресі  - це розгалужена мережа танго шкіл, вчителів, залів, танго-хостелів, готелів, зйомних квартир і танго-агенцій, які пропонують спеціальні пакети послуг для танго-туристів з-за кордону. 

Основний контингент цих туристів - з Північної Америки і Європи, зазвичай вони можуть собі дозволити провести у Буенос-Айресі лише кілька днів. Інший сегмент складають туристи з Азійських країн, які важко радять собі з культурними відмінностями. 

Більшість танго-туристів – жінки середнього віку, здебільшого початківці у танго, яким нема часу освоювати усі тонкощі традиції кабесео та знайомитися з місцевими танцівниками. Але всі вони прагнуть повезти додому досвід "справжнього танго" з портеньйо на "справжній мілонзі". Як же бути? Для таких випадків є таксі дансери. 

Таксі дансери – це чоловіки (рідше – жінки і дівчата), що танцюють з клієнт(к)ами за гроші. Година послуг таксі дансера коштує 30-45 американських доларів, пакет включає як мінімум три години (похід на мілонгу = мінімум $100). 

Плакат голлівудського фільму "Таксі дансер", 1927, реж. Геррі Міллард

 Таксі дансер – не Аргентинський винахід. Ця професія за’явилась у портовому Сан Франціско у розквіт свінгу, 1920-ті. Пізніше поширилася великими містами Сполучених Штатів – Чікаго, Нью Йорк. Так працювали дівчата: з сьомої вечора до опівночі, десять центів за танець. Гроші брали за кілька хвилин танцю, по аналогії послугами шоферів заняття дістало назву "таксі дансер".
 

Афіша голлівудського фільму "Десять центів за танець", 1931, реж. Ліонель Беррімор

Але чим більше ставало данс холів і чим більше людей вчилися танцювати, тим меншим ставав попит на їх послуги, тому до середини тридцятих професія зникла. А тепер зробила реванш. 

Буквальне розуміння що таке "Таксі Денс Холл" - зал де танцюють таксі! 

(1937)

Зараз в Буенос Айресі таксі дансерами працюють чоловіки у віці 30-70 років, рідше - дівчата і жінки з досвідом танцювання. В переважній більшості вони мають стабільну роботу, а танцювальні послуги розцінюють як спосіб зробити життя цікавішим та підзаробити грошей. Клієнти знаходять агенції в інтернеті чи танго-газетах. Підбір іде за кількома категоріями: зріст, рівень володіння технікою танцю та вік.

 Відома блогерка Jantango пише що пропонувала своїм знайомим 60-70-ти річним мілонгеро найнятись в одну з таксі дансерських агенцій в Буенос-Айресі (а їх існує близько десятка), щоб підзаробити. Але для них навіть уявити, що доведеться танцювати з тими, з ким вони танцювати не хочуть було жахом. І вони відмовились. Для чоловіків, які протанцювали десятки років танець – це задоволення. За яке вони ніколи не будуть брати гроші бо це втрата самоповаги. 

Та існує багато танцівників які ставляться до танго простіше. Таксі дансер – сучасна "мілонгіта навпаки". До їх послуг входить "витанцьовування" партнерок, буквально - навчання в польових умовах, компанія на мілонгах, супровід до готелю і т.д. 
За радість танцю сучасні жінки готові платити. І набагато більше ніж ті відомі "десять центів". І не тільки в Буенос Айресі: ось наприклад агенція танго таксі дансерів у Москві (http://prischepov.ru/Taxi-dancers).

Як на мене, поява таксі дансерів набагато більше каже про стан економіки ніж про культуру окремої країни. 
 
Кожен сайт агенції, кожна стаття на тему таксі дансерства наголошує на тому, що їх послуги не включають фізичної близькості. Але з їх інтерв'ю стає ясно, що багато «західних» жінок можуть «скористатися ситуацією». Молодші працівники стараються зберігати професійну дистанцію, а от старші, кажуть, часто не встоюють. 

До речі, цікавий факт: дослідники поки що не визначилися куди ж віднести роботу таксі дансера – до секс індустрії чи до сфери емоційних послуг (куди входять офіціанти, медсестри, лікарі та актори).

TangoCult Юлія

Джерела

http://www.globalpressjournal.com/americas/argentina/taxi-dancers-gain-popularity-tango-clubs

http://www.theguardian.com/world/2007/nov/18/argentina.dance

http://en.wikipedia.org/wiki/Taxi_dancer

http://ireneandmanyung.blogspot.com/2013/11/a-taxi-dancer-for-taxi-dancer.html

http://londontango.wordpress.com/2009/01/25/taxi-dancers/

http://jantango.wordpress.com/2009/05/18/%C2%A1basta-de-planchar/
http://www.argentinaindependent.com/life-style/undergroundba/dancers-for-hire-foreigners-rent-portenos/ 
http://www.clarin.com/ciudades/Taxi-dancers-contratan-bailarines-aprender_0_993500742.html

Tronkvist M., Hardy K. Taxi dancers: Tango Labour and Commercialized intimacy in Buenos Aires/ New Sociologies of Sex Work, Ashgate Publishing Company, UK, 2010