TangoCult: танго і поезія

четвер, 21 листопада 2013 р.

Пабло Корраль Веґа: танго і National Geographic

Танго часто фоторгафують, в ньому є щось дуже фотографічне - лінії плечей і ніг танцюристів, емоції, що освітлюють вирази облич, небуденний одяг, безліч речей притягують об'єктиви камер до танго і його культури. Багато знімків потім залишаються у блогах фотографів або у соціальних мережах, але деякі серії мають іншу долю.

Пабло Корраль Веґа (Pablo Corral Vega) – еквадоріанський фотограф, журналіст, художник і юрист. Його роботи публікувалися у журналах National Geographic, National Geographic Traveler, Smithsonian, New York Times Sunday Magazine, Audubon та інших. Живе і працює в Кіто, Еквадор.

Пабло Корраль Веґа

Серія робіт про танго, яку Веґа зробив у Буенос-Айресі в 2005-му була опублікована National Geographic і стала дуже відомою.

Номер "National Geographic" з роботою Веґа на обкладинці

Фотографові вдалося зловити невидимі нерви, на яких функціонує ця субкультура – жести, вирази обличчя, буденні ситуації. Корраль Вега не женеться за красою ліній і гламуром, але немає тут й викривальної риторики. Зате тут є багато співчуття.

Жіноча сторона на мілонзі "Lo de Celia", Буенос-Айрес

На його знімках звичайні люди різного віку і розміру, прості люди, танцівники, прибиральники, музиканти, пересічні відвідувачі мілонг.

Пабло Корраль Веґа: «Коли я потрапив до Буенос-Айреса, то подумав що танго мертве: такими фальшивими мені видалися шоу, такою перебільшеною чуттєвість, а жести – повністю позбавленими поезії.

Довго йшов дощ. А потім танго заскочило мене зненацька. Я зустрів Тіто, вуличного поета, продавця вина і черевиків, божевільного, який танцював танго кожної ночі свого життя. Він провів мене через ніч у Буенос-Айресі.

Майстер кабесео. 53-річній Хосе Альберто Нассель запрошує даму танцювати

Я зрозумів, що танго живе прихованим життям, у приватних місцях, про які не дізнаються туристи. Це світ зі своїми власними правилами. На мілонгах танцюють сутенери і домогосподарки, коханці і парочки дідусів з бабусями, маргінали і розлучені жінки, сильні світу цього і пани Ніхто, молоді й ті, хто боїться постаріти.

Всі разом, граючи непоєднувані ролі, актори у чарівній комедії, яка переграється заново кожної ночі. Усі сміються і прикидаються що ніколи не помруть. Але коли виходять танцювати, роблять це у тиші і з такою відданістю, ніби в цих обіймах розігрується їх доля»

Карлос Ґавіто і Маріана Драґоне. Клуб "Gricel"

Колись я натрапила на це фото (зверху). Не мала тоді уявлення хто такий Карлос Ґавіто, але мене дуже вразила краса цієї пари і простий жест жінки – повна довіра. І чоловіка – спокій і повна надійність. Там не було «танго» - не було піднятих жіночих ніг ні заломаної спини, ні навіть обіймів взагалі! Але було відчуття, яке пізніше хотілося шукати. Пізніше, набагато пізніше виявилося, що його автор - Пабло Корраль Веґа, який багато фотографував Ґавіто.

Корраль Веґа автор п’яти книг фотографій – «Tierra desnuda» («Оголена земля»), «Paisajes del silencio» («Краєвиди тиші»), «Ecuador, de la magia al espanto» («Еквадор, магія страху»), «Veinte y Cinco» («Двадцять п’ять») і «Andes» («Анди»). Остання надихнула письменника Маріо Варгаса Льйосу на написання двадцяти коротких оповідань.

Факундо Гажо і Маґі Вальдес. Мілонга "Ніньйо б'єн"

Він також учасник жюрі конкурсів Pictures of the Year International та World Press Photo, засновник nuestramirada.org, найбільшого порталу латиноамериканських фотографів та співзасновником конкурсу POYi Latam.

Вуличні музиканти у Сан-Тельмо


Вуличні виступи танцівників

документальний короткометражний фільм Веґи "Buenos Aires Tango", 2007

TangoCultЮлія

Джерела

http://pablocorralvega.com

http://portfoliography.com/2012/02/tango-by-pablo-corral-vega/

http://ngm.nationalgeographic.com/ngm/0312/feature2/zoom1.html

понеділок, 11 листопада 2013 р.

Танго – тільки для дорослих?

Культура танго рідко згадує про дітей. Хіба що в ностальгійному ключі можуть траплятися згадки про далеке дитинство десь подалі від великого міста. Культура мілонги теж не для дітей - навіть якщо вони там і опиняються (разом з батьками, дядьками, тітками і кузенами), то в танці швидко вчаться бути дорослими чоловіками і жінками.

Ґрасієла Пеше

«Чому ти не любиш танго?» – якось спитала співачка Ґрасієла Пеше (Graciela Pesce) свого восьмирічного сина Пабло, - «Бо я не розумію про що вони!» – відповів їй хлопчик. «Я напишу для нього зрозуміле танго!» - вирішила вона і так почала свій проект «Танго для дітей».

В 1998 році вийшов перший диск цього проекту «Tango para chicos vol.1» до якого ввійшло 12 танго і мілонг, тексти яких були написані для дітей, їм близькою мовою і про реалії їх життя.

Вихователька дитячого садка, професійний педагог, мама, Пеше добре знає світ дитинства і дуже чутливо ставиться до дитячих потреб. В цих танго йдеться про те, як страшно спати в темряві, як жаль, що не можна мати усі карамельки з кіоску, як хочеться сидіти біля вікна, коли їдеш в автобусі, а також про те як у нашому саду завелись динозаври і як не хочеться йти на день народження де нікого не знаєш.

перше танго відео для дітей ("Dinotango", 2009)

Після першого альбому, світ побачили ще 3: «Tango para chicos vol.2» (2004), «Tango para chicos en los jardines» (2007), «Tango para chicos y sus hermanos» (2010) а також дві дитячі книжки.

Проект одразу мав неабиякий успіх, на нього посипалися різноманітні премії і відзнаки, а третій альбом уже вийшов під егідою Національної Академії Танго Аргентини. В роботі над альбомами брали участь співачка танго Хулія Зенко, композитор і диригент Леопольдо Федеріко, поет Орасіо Феррер та інші.

Пеше зайняла вільну нішу, включила ще одну категорію слухачів до світу танго.

Пеше: "...(аргентинське) танго говорить про почуття і цінності, які, на мою думку, дуже характерні для нашого часу. Сьогодні танго включає, а не дискримінує, дозволяє існувати різноманітності митців, поетів, піснярів, творчих проектів, молодих і зухвалих музикантів. Танго – це свідок.

Мені важливо щоб діти знайшли свій зв’язок з танго до того як почнуть споживати те, що пропонує ринок."

Поет Ектор Неґро, у статті для «TodoTango» дивується: «Хто б міг подумати на початкових стадіях розвитку цієї музики низького походження, яка була продуктом уяви і творчості забавних і хвалькуватих «крутих хлопців», що коли-небудь танго будуть писатися для дітей, що вони будуть слухати їх, співати їх, в текстах йтиметься про фрагменти їх невловимого світу? Ґрасієла Пеше використала цю можливість, що означало серйозну завдання, але вона справилася з ним успішно». Орасіо Феррер назвав Пеше «вчителькою танго в садочках», а в 2009 році проект отримав премію Академії Танго - «Золотого Ґоббі».

Пабло уже давно дорослий чоловік, Ґрасієла тепер пише танго для інших аргентинських дітей. Разом з компанією однодумців вона розробила коротеньку програму і виставу, з якою їздить про садочках та молодших класах Буенос-Айреса, Кордоби та інших міст.

На мій погляд, найбільш виграшні в цьому проекті – мілонги – їх швидкий ритм і життєрадісні мотиви більше підходять до атмосфери дитячих свят, ніж танго, хоч як би не були вони «роззброєні» нехитрими темами текстів.

Пеше переклала танго на мову, зрозумілу дітям, таким його легше освоїти і прийняти як частину свого життя, звичної для вуха популярної музичної культури і, зрештою, своєї «аргентинськості».