Блог о танго и культуре

Блог о танго и культуре

понеділок, 27 травня 2013 р.

Мілена Плебс. Чемпіонати або Як оцінювати досконалість?

Чемпіонати мають чітку структуру: учасників, відбіркові тури, вибір фіналістів, «виграш», і жюрі, яке вибирає. Ми всі знаємо правила гри до того, як вирішуємо брати в ній участь. І, як і в будь-якій грі, ми можемо виграти або програти. Це повинен бути лише спосіб випробувати себе у ситуації виступу, великого зібрання людей і, якщо це можливо, задоволення. Якщо ми не пройдемо якогось туру – не має значення! Ніхто через це не стає кращим чи гіршим. Але, здається, час від часу ми забуваємо, що це гра. Критерії і розбіжності нас злять. 

Мілена Плебс
 У моєму випадку, як суддя, я відчуваю величезну відповідальність за вибір, бо розумію, що він впливає на людські долі. Я відчуваю великий тиск. Я бачу мотивацію, ентузіазм танцюристів, їх самовіддачу, адже вони ставлять на кін все своє вміння і талант. Будь-ласка, зрозумійте що це нелегко. 

На щастя - суддів декілька і відповідальність однаково лягає на плечі кожного з них. Але в цьому ж і полягає складність. Моє его сильно страждає коли пара, яку я вибираю, не проходить туру. На останньому чемпіонаті (у 2006 році) я була суддею у фіналі Танго Салону (на Мундіалі). Для мене цей стиль – це елегантна хода. Оцінюється ж соціальний танець, чи не так? Пара, яку я вважала найкращою, навіть не ввійшла в десятку фіналістів! Але треба також прийняти факт, що ми приймаємо рішення разом і результат – це наша усереднена оцінка. Можливо вибір жюрі треба оптимізувати. Вибрані судді мусять бути справжніми спеціалістами у кожній категорії, і насамперед – у Танго Салоні. У Танго Есценаріо критерії вільніші. Правила не такі строгі як у Салоні. Мене дуже радує, що переможці попереднього чемпіонату, пара з Колумбії (Карлос Паредес і Діана Хіральдо Рівера), танцювали танго, що було ближче до традиційного.  У попередні ж роки, на мою думку, загальна тенденція до акробатичної хореографії переходила допустимі рамки. 

Жюрі не має монополії на правду. З іншого боку – що таке правда у танго? Танго – це танець популярного походження, без фіксованої хореографії. Навіть у класичному балеті, який має встановлену мову, неможливо сказати Баришніков кращий чи Нурєєв тому що їх стилі і їх ери неймовірно різні, то що ж казати про танго! Як я можу запитати в себе Фініто кращий за Віруласо чи навпаки якщо вони такі різні!!! Їх стилі, постави і мова так відрізняються! Вибрати одного – значить відсікти цілий спектр можливостей, які пропонує цей унікальний танець Ріо де ля Плати.  Що у нас є, так це схильності, тенденції, думки, кожна з яких гідна поваги. З іншого боку дуже цінно те, що події чемпіонату – виступи і уроки відвідує величезна кількість людей. На щастя, коли чемпіонат закінчується, і коментарі і конфлікти стихають, все повертається до танго нормальності. Те, що здавалось обурливим наприкінці серпня, не викликало такої реакції пізніше. До травня, початку перших відбіркових турів, коли все почнеться спочатку... Але цього разу, будь-ласка, давайте ставитися до цього як до гри!

El Tangauta, 2007

Переклад TangoCult Юлія

середа, 22 травня 2013 р.

Наталія Хіллс. Частина 2. Стара школа і сучасна сцена

Хіллс на сцені з 19 років. Її першим великим контрактом було "Forever Tango" Луїса Браво у 1995 - 2001 - шоу з гастролями у Північній Америці та Азії. Наталія танцювала з Дієґо ді Фалько  з яким вони разом брали уроки в Антоніо Тодаро. 

Луїс Браво, постановник шоу "Forever Tango"
«Ми не були найкращими партнерами, але у тій ситуації ми просто танцювали те, чого навчилися у дитинстві. Я ніколи не робила нічого іншого крім того що мене навчили мої вчителі. Сцена зробила мене сильнішою і більш танговою. Люди звикли що сценічних ефектів, та я знала, що хоча б хтось із публіки зрозуміє що я роблю.

Зараз мене більше цікавить хореографія, лінії, та те що я хочу передати, виразити. Танго залишається танго, я не вважаю за потрібне щось стилізувати або додумувати – чим частіше я повертаюся до того, чого навчилася в дитинстві – тим краще.  

Наталія Хіллс і Франціско Форкера
 Мій наступний партнер у Foreverбув також моїм партнером у житті. Я дуже багато навчила його – він не був танцівником танго. Врешті у мене виникало враження, що я танцюю зі своїм власним витвором. Мені казали що я божевільна. Потім він запропонував поїхати до Буенос Айреса щоб повчитися. Я погодилася і через рік ми повернулися у Forever”. Я хотіла довести всім і собі що це можливо.  Потім у нас було ще кілька цікавих проектів у Лос Анжелесі та Нью Йорку, але скоро я довідалася що у нього є хтось інший і він почав викладати використовуючи знання які я йому дала. Зрада – це боляче. Але загалом то було добре – адже я зрозуміла, що не повинна мати близьких стосунків з людьми, з якими танцюю. 



 Дуже важко знайти хорошого партнера. Я б хотіла зустріти когось, хто пройшов ту ж школу, що і я. Звичайно я б змогла пристосуватися. З Ґабрієлем Міссе я почувалася безпечно. Я знала що поруч зі мною великий танцівник і ми просто імпровізували. Танцювали танго. Ми мали зовсім різні характери, але коли йшлося про танець – говорили однією мовою.

Наталія Хіллс і Ґабрієль Міссе
Після Foreverя повернулася в Буенос Айрес на рік щоб відпочити. Ходила на мілонги в Кочабамбу, Клуб Альмаґро чи Ґрісель, зустріла свого теперішнього партнера, Каталана. Мілонги вже почали змінюватися, але Пупі, Петака, та інші цікаві люди ще були з нами.   
Мені вже було важко вловити настрій людей, зрозуміти як вони думають. Не знаю, чи буду я коли-небудь працювати в Аргентині. Тепер я вже не відчуваю, що я «звідси». Як і не почуваю себе своєю в будь-якій іншій країні. Таке враження, що я живу у повітрі, я вже казала про це своєму психоаналітикові.


Наталія Хіллс і Ґабрієль Міссе
  Можливо, я занадто сильно тримаюся за спогади про «те танго», яке танцювало покоління дідуся. Тепер все інакше. Танго танцюють за гроші, мене так не вчили. Є певний спад який важко буде виправити.

Я не люблю бізнесу навколо уроків і так званих майстер класів. Я б краще розробила програму і працювала з тим, як люди засвоюють інформацію. Довготривалий проект. Мені здається це буде чесно. Мене постійно запрошують дати майстер-класи, але, оскільки я не вірю в цей метод – я не беруся. Радше я б мала свою трупу і свій художній проект. В майбутньому я хочу розробити програму навчання, у якій можна буде спостерігати за успіхами моїх учнів.


фрагменти інтерв'ю Маріні Ґамб'єр, портал Santango
http://www.santango.com/la-nieta-prodigar-4/

переклад TangoCult Юлія

вівторок, 21 травня 2013 р.

Наталія Хіллс. Народжена для танго. Частина 1: маленька дівчинка і великі мілонгеро


Наталія Хіллс – молода танцівниця і хореограф, значна частина її кар'єри пов'язана із Сполученими Штатами. Вона належить до одного поколіття з Жеральдін Рохас та «кланом» Міссе. Хіллс танцювала у шоу «Forever Tango(1995-2001) Луїса Браво, кілька років виступала в парі з Ґабріелем Міссе, а у 2010-му в Нью Йорку заснувала власну трупу Tangueros del Sur”. 

фото Пілар Бустело
У її зовнішності є щось циганське, вона ефектно виглядала б у ролі танцівниці фламенко, але коли вона народилася, здається, танго уже чекало на неї.

Наталія Хіллс і Ґабрієль Міссе
 Хіллс народилася у містечку Ланус (звідки родом Марадона), яке згодом поглинув Буенос Айрес.Танцювати танго її вчив дідусь

«Він учив і моїх кузин і мою маму, але особливо хотів, щоб танцювала саме я» - каже Хіллс в інтерв»ю порталу Santango – «серед його друзів були Міґель і Неллі Бальмаседа, Віктор і Ла Руса та багато інших мілонгеро. Вони зазвичай приходили в гості у неділю, смажили асадос і увечері танцювали." - розповідає Хіллс. "Усі мої кузени в цей час гралися, а я зачаровано спостерігала за парами. У нас був звичайний типовий дім з патіо, танго і виноградом.  Люди питають мене як я потрапила в танго – я не знаю! Воно завжди було частиною мого життя, я не йшла на танці щоб там зустріти когось, не закохувалась в мілонгу. Танго було в моєму житті і для мене воно означає сімейну традицію, його мені передали.»


 Наталія хотіла танцювати. У 7 років почала займатися у відомій дитячій хореографічній студії Гайді Ґонзалес (Haydee Gonzales), звідки починали кар'єру багато відомих танцівників, наприклад Хорхе Торрес. «Дисципліна там була залізна, заняття кожного дня, але дідусь казав «Неґріта, ти мусиш танцювати танго». І Ла Руса теж так казала. Вони твердо стояли на своєму! Мабуть бачили потенціал або знали що я крадькома спостерігала за тим як танцюють вони. І коли мені було 11, у 1987, дідусь сказав що ми будемо вчитися «ходити танго». І ми рушили в Каннінґ, на практику до Бальмаседи – мого першого вчителя». В той час танцювало небагато дітей. Другою там була Жеральдін Рохас. Її школою стала мілонга, Хіллс же ставала танцівницею від дисципліни. 

Наталія Хіллс і Хорхе Торрес
«Моїми вчителями танго були Пупі Кастелло, Фініто, Пібе дель Абасто. Два роки я ходила на індивідуальні заняття до Бальмаседа двічі на тиждень плюс п'ять годин занять ходою щотижня. І я переконана що так і треба вчитись. Вони не пояснювали, вони взагалі мало говорили. Наука полягала в тому, що треба було міцно стояти на ногах, сильно відчувати підлогу, відчувати вагу тіла, бо танець тоді був важким – мало бути важким тіло, треба було дуже ясно відчувати ведення. Танець не мав складної хореографії – він був тягучим. 

Наталія Хіллс і Іван Террасас
 "Я спостерігала за жінками, які протанцювали по сорок років зі своїми чоловіками – рух пар не переривався і вони були безперервно разом. Це було сильно. На питання маестрос не відповідали. Вони напевно й самі не знали, що винаходили техніку практично в процесі! Не казали спеціально, що треба стояти на власній осі щоб робити хірос, енроскес, аґуахас – вони робили це автоматично. То були великі танцівники.»

Наталія Хіллс і Ґабрієль Міссе
  « Тодаро вчив мене фігур, як я розуміла, то був стиль 1950-х. Це була «друга частина», щось крім ходи.  Він був дуже вимогливим, теж нічого не пояснював. Ми танцювали дві години, потім перерва і ми танцювали ще. Він вчив танцювати як сильна жінка, усіх так вчив. Після такої школи я не могла їх всіх підвести!»

 "Я ніколи не брала уроків у жінок, крім Неллі де Бальмаседа. Вважалося, що жінка повинна лише слідувати. Було нічого вчитися. Знаю, зараз багатьох засмучує ця ідея. Але слідувати за чоловіком – задача не з легких. Вже не кажучи дозволити собі бути вповні у цій ролі. В танго можна бути дуже справжньою, але тільки з цієї позиції. Зараз дівчата дуже хочуть робити «ще що-небудь». Але танго – це просто хода і слідування за чоловіком. Часом здається що ти «нічого» не робиш. Я бачу як дівчата стараються виразити себе. Але по справжньому ти себе виразиш якщо дійсно навчишся чекати моменту коли можна почати слідувати!»

далі - у наступному пості

 
TangoCult Юлія
За матеріалами:
http://www.santango.com/la-nieta-prodigar-4/інтерв'ю з Маріною Ґамб'єр

пʼятниця, 10 травня 2013 р.

La Cumparsita! Carlos Molina & his Orchestra


Оркестр Карлоса Молина (Carlos Molina) работал в начале тридцатых годов. Как и многие другие оркестры того времени, кроме танго он исполнял различные танцевальные композиции (фокстроты, сальса, мамбо и др.).

Оркестр Молина был популярен на милонгах в Аргентине и США, куда уже дошло веяние моды на танго. Его можно было услышать в очень известном на то время клубе - «Кокосовый драйв» ("Coconut Grove"), где собирались звезды Голливуда. Этот клуб был самым популярным местом для танцев на всем Западном Побережье.

В те же годы Молина выступил режиссером испано-язычного фильма «Такова жизнь» ("Así es la vida"), снятого по заказу Штатов,. В 1949 Молина со своим оркестром принимал участие в сьемках короткого музыкального фильма «Ритм мамбо». Позже он участвовал в сьемках еще нескольких фильмов, как руководитель музыкального оркестра.
Мне очень нравится нежное звучание мелодий танго в его исполнении. Его аранжировки удивительно тонкие, а музыкальный ритм слегка замедлен.

Восхитительное исполнение "Поэмы":

Ну и конечно, Кумпарсита!





TangoCult Ирина