Ім’я Тодаро на слуху коли мова заходить про сценічне танго. Він був учителем багатьох відомих танцівників, таких як Мігель Сотто (Miguel Zotto) і вважається засновником стилю «салон-фантазія».
Антоніо Тодаро (Antonio Todaro) належить до покоління першого «танго-ренесансу». У 1970-х коли політична ситуація в Аргентині потепліла, танго знову завойовувало популярність. Історія починалася спочатку - напевно, ніхто з нового покоління ніколи не танцював зі «старими мілонгеро» із 1950-х.
Саме ця рівноцінність партнерів, разом із фізичною вимогливістю стилю, зробила його привабливим для прихильників і популяризаторів „queer tango” чи „same sex tango” – оскільки партії візуально рівноцінні, то мінятися ролями просто (якщо обоє вміють вести і слідувати). Так танцюють, наприклад, Брати Макана.
Тодаро багато подорожував і викладав в Європі. Він пишався тим, що вчить там «свого танго». Часто згадують його роботу з Раулем Браво – його колегою у пошуку нових елементів і зв’язок.
Англійська авторка Крістін Денiстон (Christine Denniston) дуже цікаво пише, що складні фігури і зв’язки, якщо їх танцювати в традиційній техніці, є частиною емоційного контакту, зв’язку в парі. Тоді як подальші покоління танцівників стали використовувати складну хореографію навпаки – для того щоб уникнути емоційного контакту і замінити його інтенсивністю хореографічних вражень.
Став модним стиль складний і видовищний - стиль Тодаро. Маестро Тодаро був дуже винахідливим, творчим і популярним танцівником. Він створив стиль танцювання, якому притаманна складна хореографія, багато прикрас і фігур, що мають особливе ведення і слідування, яке потребує точності і попередньої станцьованості пари. Певні елементи не маркуються - жінка повинна «знати» і робити їх сама. Тодаро «розімкнув» обійми, що дало йому можливість виконувати енергійні, майже атлетичні рухи. Це має небагато або нічого спільного з ліричним танцюванням танго, яке часто сприймають за «автентичне», і в той же час автентичності йому не бракує.
Тодаро мало цікавила хода в танго. Його стилю характерні численні чоловічі і жіночі ганчо, сакади для обох, задні сакади, «маяки» - сакадові махи чоловічої ноги між ніг партнерки, стрибки, сольтади – розриви обіймів, повороти у відкритій позиції і багато «дрібних» прикрас. Тодаро запропонував танцювати в позиції "doble frente" - коли чоловік стоїть за спиною жінки, тримаючи її правою рукою за талію спереду і лівою рукою за ліву руку підняту вверх.
Партнери в цьому стилі рівні по силі і активності. Жінка не просто супроводжує чоловіка слідуючи основному ритму музики, як це було раніше (наприклад у Петролео), тут вона - рівноцінна учасниця дійства.
Стиль Тодаро має присмак «грубуватості», властивій ранньому танго – часу коли чоловіки вчилися вести фігури на інших чоловіках, а потім застосовували своє вміння на мілонгах з жінками.
Цей стиль не дуже практичний для людних мілонг, та його фрагменти і зв’язки можна й досі спостерігати на «milongas de barrios», де більше простору на танцмайданчиках а танцівники більш розслаблені.
За матеріалами: http://www.history-of-tango.com/tango-renaissance.html
TangoCult Юлія
Немає коментарів:
Дописати коментар