Блог о танго и культуре

Блог о танго и культуре

субота, 8 грудня 2012 р.

“Tango х2”, Танго для двоих (перевод)

«Танго для двоих» (“Tango х2”) – так называется танцевальная труппа, собранная в 1988 году Мигелем Анхелем Сотто и Миленой Плебс – танцорами и хореографами.

Ее репертуар состоит всего из четырех постановок – «Ароматы танго», «Ночь танго», «Танго Южного креста» и «Его история», но это не мешает постоянному успеху труппы в мире.
Мигель Сотто и Милена Плебс встретились в 1985-м, а с 1986-го танцевали в бродвейской постановке «Аргентинское танго» Сеговии-Оресолли.

Некоторое время они играли первые роли в своих постановках и были неимоверно харизматической парой. Для меня лично они близки к эталону стиля и элегантности, строгости - «танговости» как она есть.


Но пара распалась. Каждый из них сейчас танцует с другим партнером. Оба - фантастические танцоры, но уже невозможно не сравнивать - чего-то не хватает.


Мигель Сотто продолжает руководить «Танго х2», Милена Плебс режиссирует постановки, в которых объединяет танго с контемпом. Для своей режиссерской работы Сотто и Плебс проделали большой труд по исследованиям стилей танго со старыми танцорами и преподавателями (такими, например, как Антонио Тодаро).

Их постановки – это максимум изысканности в декорациях, музыке, хореографии, костюмах. Костюмы для них создавала целая группа художников, которые обычно работают с оперой и кино: Рената Шусхайм, Мария Хулия Бертотто и Хорхе Феррари.
Серо-серебреное платье в "Cafe Dominguez" - предмет моего восхищения на протяжении долгих лет.


В «Танго х2» танцевали просто целые созвездия виртуозов: Хесус Веласкес, Натача Поберах, Габриель Миссе, Лорена Эрмосида, Освальдо Сотто и многие другие, поскольку состав постоянно меняется. Но остается качество, эстетика и талантливая нарративность.

Источникиhttp://www.tangox2.com/
http://www.exploredance.com/article.htm?id=1741


TangoCult  Юлія
пер.Ирина

четвер, 6 грудня 2012 р.

Танго і рух: "Тангокінесіс"

«Тангокінесіс» – мабуть найвідоміша поза Аргентиною танцювальна трупа, що працює на межі танго і «високих форм» танцю – балету, танцю модерн і контемпорарі денсу.

Маючи за плечима досвід класичного балету та сценічного танго, хореограф трупи, аргентинка Ана Марія Стекельман, кілька років провела у Нью-Йорку, де вчилася у школі легендарної Марти Грем - засновниці танцю модерн. Після того було десять років експериментів, і у 1993 Стекельман заснувала «Тангокінесіс». За 20 років роботи вони поставили 12 вистав.

Ана Марія Стекельман
Окрім танго трупа працює також із фольклорними танцями (чакарера, маламбо, мамбо), але основна тема їх вистав - це все ж танго та історії розказані через нього. Як самі вони кажуть – "...нас цікавить як станцювати танго по-іншому, або як подати старе вино у нових чашах." 

Така інтерпретація дала танго дорогу як «танцю», а не «фольклорній формі»: «Тангокінесіс» - постійний учасник танцювальних фестивалів, у яких його «сусідами» є класичний балет і модерн, а не сальса і бачата. Деколи «Тангокінесіс» робить короткі постановки для гала танго мундіалю (серпень).







Усі танцівниці трупи мають класичну балетну підготовку, а майже усі танцівники - досвід танго. Це, як на мене, свідчить про складність чоловічої "партії", ведення в танго, яка потребує спеціального навчання. Але у процесі роботи танцівники доводять обидві техніки до досконалості.
Робота «Тангокінесісу» демократизує балет і «балетизує» танго: жінки не танцюють в пуантах, але, також, не босі – тангівський каблук – найчастіш вживане взуття, так само і чоловіки - у вузьких черевиках на тонкій підошві. 
Жінка у «Тангокінесісі» - дуже легка, летюча як ангел, як у балеті, і вони ніби ще підкреслюють це летючими спідницями. Практично у кожній постановці дуже багато жіночих підтримок, але напротивагу цій надмірній балетності – трапляються й підтримки чоловічі – явний вплив демократичного модерну. Танцівники також використовують падіння як драматичний засіб, це також вплив модерну, але швидше у розумінні Піни Бауш. 

«Тангокінесіс» ставить під питання сильну балетну вертикаль, вісь – танцівниці часто використовують спину щоб підкреслити експресивність жіночого тангівського кроку назад (прогинаються вперед), що у самому традиційному танго недопустимо.


Трупа працює як із класичною танго музикою, так із новим танго (П'яцолла), класичною музикою (Бетховен, Равель), звуками води та тишею.



TangoCult  Юлія

неділя, 2 грудня 2012 р.

Альфредо де Анжелис

В танго у всех известных танцоров и музыкантов были свои прозвища. Альфредо де Анжелис, пианист и композитор, известен как "El Colorado"Анжелис писал музыку, ориентированную в первую очередь на танцоров, что означает четкий ритм на первом плане. И хотя есть критики, называющие его музыкальную манеру «для дрессировки лошадей», у него очень красивая мелодическая линия. С десяти лет Альфредо играл в танго-оркестрах, но собственный появился в 1941 для выступлений на радио Эль Мундо (El Mundo).


Альфредо де Анжелис с вокалистами Хулио Мартелем и Карлосом Данте

С ним пели: Эктор Мария (Hector Maria), Фернандо Руиз (Fernando Ruiz), Оскар Ларокка (Oscar Larocca), Роберто Мансини (Roberto Mancini), а также, легендарный сладкоголосый дует Карлос Данте (Carlos Dante) и Хулио Мартель (Julio Martel), который очень популярен на сегодняшних милонгах.
Среди танго написанных Альфредо де Анжелисом  - Mi Dolor, El Tango Club, Pregonera, Mi carnito.


TangoCult Ирина

четвер, 29 листопада 2012 р.

Небесне танго і ангельська мілонга

За понад століття свого існування, музика танго створила свою потужну традицію звуку, яка стала сильним учасником сучасного музично-стильового світу. Її впливи та використання – найрізноманітніші.

Танго - музика світська, більш світської собі годі й уявити, хіба що такий американський джаз, якому вдалося повністю віддалитися і відділитися від своїх госпелівських коренів.

Але, незважаючи на це, існує дві авторські католицькі меси для традиційних інструментів та ритміки танго.
 
Аргентинський композитор Луїс Бакалов, що живе і працює в Італії створив свою Misa Tango наприкінці 1990-х, в 2000-му вона була записана із солістами Плачідо Домінго (тенор), Аною Марією Мартінез (меццо-сопрано) та Ектором Улісесом Пассареллою (бандонеон). 


Стандартний текст месси було суттєво скорочено, оскільки композитор хотів написати її для всіх вірних Авраамітичних релігій – християн, юдеїв та мусульман. Тому усі згадки про Христа залишились поза текстом (крім частини “Agnus Dei” («Агнець Божий»), а у канонічному „Credo” залишено тільки перший рядок: "Credo in unum Deum, Patrem omnipotentem, factorem cœli et terrae"(«Вірую в єдиного Господа, Творця неба і землі»).


Друга танго меса належить портеньо Франку Валієнте. Її написано в середині 2000-х, в 2008 її виконали як концерт в старому Костьолі Святого Патріка в Нью-Йорку і записали (солісти – Ден Холодек та Есекієль Бруса). 

Франк Валієнте з кардиналом Еганом, Нью-Йорк
Вона складається із канонічних частин: “Kyrie”, “Gloria”, “Aleluya”, “Sanctus”, “Pater Noster”, “Agnus Dei”, “Ave Maria”, “Credo”. На відміну від Бакалова, Валієнте не скорочував а продовжував – Pescador de Hombres” – не канонічна, популярна мелодія звучить перед останньою частиною. “Sanctus” написано в ритмі мілонги, а “Credo” – уругвайського кандомбе, що додає небесній музиці міцного земного звуку. 





У космополітичному Нью-Йорку меса Валієнте звучала ніби у підтримку латиноамериканської ідентичності, тоді як Бакалов із Європи ставить для себе масштабні екуменічні цілі. 



TangoCult  Юлія

середа, 28 листопада 2012 р.

"Танго х2", танго для двох

«Танго для двох» (“Tango х2”) – так називається танцювальна трупа, зібрана у 1988 році Мігелем Анхелем Сотто і Міленою Плебс – танцівниками і хореографами.

Її репертуар складається всього з чотирьох постановок – «Аромати танго», «Ніч танго», «Танго Південного хреста» та «Його історія», але це не заважає постійному успіху трупи у світі.
Мігель Сотто і Мілена Плебс зустрілися у 1985-му, а з 1986-го танцювали у бродвейській постановці «Аргентинське танго» Сеговії-Оресоллі.





Деякий час вони грали перші ролі у своїх виставах і були неймовірно харизматичною парою. Для мене особисто вони близькі до еталону стилю і елегантності, строгості - «танговості» як такої.


Але пара розпалася. Кожен із них зараз танцює з іншим партнером. Обоє - фантастичні танцюристи, але уже неможливо не порівнювати - чогось бракує.

Мігель Сотто продовжує керувати «Танго х2», Мілена Плебс ставить вистави, у яких поєднує танго з контемпом.Для своєї режисерської роботи Сотто і Плебс проробили велику роботу із дослідження стилів танго із старими танцівниками та викладачами (такими наприклад, як Антоніо Тодаро).
Їх постановки – це максимум вишуканості у декораціях, музиці, хореографії, костюмах. Костюми для них створювала ціла група художників, які зазвичай працюють з оперою і кіно: Рената Шусхайм, Марія Хулія Бертотто та Хорхе Феррарі.
Сіро-срібна сукня в цьому "Cafe Dominguez" - предмет мого захоплення впродовж років.



У «Танго х2» танцювали просто цілі сузір'я віртуозів: Хесус Веласкес, Натача Поберах, Габрієль Міссе, Лорена Ермосіда, Освальдо Сотто і багато інших, оскільки склад постійно змінюється. Але залишається якість, естетика і талановита наративність.

Джерела: http://www.tangox2.com/

понеділок, 26 листопада 2012 р.

Мучачос танго не танцюють

У 1940-50-х, коли аргентинське суспільство ділилося на пероністів і антипероністів, у Буенос-Айресі, на куті Кашао і Санта Фе (Callao y Santa Fe) діяла популярна конфітерія “Petite Café”. Навколо неї сформувалося коло людей, що міцно трималися позиції «контрас». Якщо ж виникали якісь політичні заворушення, пероністи йшли і били там вікна.

«Петі Кафе» відкрилось наприкінці ХІХ століття і було оформлене у стилі арт-деко: мармурові підлоги і столи, величезні дзеркала на стінах, розписи, шкіряні стільці – це була мекка Барріо Норте.

Відвідувачів «Petite Cafe» називали petiteros. Це була багата молодь з околиці, так звані “niños bien”, «хороші хлопчики». Їх єднали не лише політичні погляди, а й мода на одяг: вони носили вузькі піджаки з трома гудзиками і двома розпірками (“dos tajitos/ tres botones/ petiteros maricones”), жовто-бежеві мокасини, манжети з запонками, сорочки з вузькими комірцями, однотонні краватки. Або сині блазери з сірими штанами, що імітували уніформи приватних шкіл Бельграно, Девото і Сан Ісідро. Взимі – сині або жовті светри. Грали в регбі і поло – це було модно, говорили по-французьки і по-англійськи, а по-іспанськи - з акцентованим Y (й) замість портеньївського LL (ш), на низьких тонах.

Піджак з трьома гудзиками - модний фасон у 1950-х
Їх товариство любили молоді жінки.
Танго петітерос не танцювали. Для нього починалася «епоха занепаду».
Музикою молоді був джаз, рок-ен-рол, зрідка могли станцювати якесь болеро. Нічого національного. 

пʼятниця, 23 листопада 2012 р.

Один бар у світі: танго і дружба в Буенос-Айресі

Бар «Ель Чіно» в кварталі Помпея, на розі вулиць Бізлі і Качі – одне з легендарних місць в Буенос-Айресі, де танго досі співається по-справжньому, без вистав, макіяжу, комерційних трюків і політики.
Бар "Ель Чіно", вул. Бізлі 3566, Буенос-Айрес
Так само тут люди ставляться один до одного – просто, тепло і сердечно.
Бар відкрив Хорхе Едуардо Гаріса (Ель Чіно) у 1950-х і з тих пір він продовжує працювати і в добрі і погані для Аргентини часи, збираючи друзів і шанувальників танго.


Хорхе "Ель Чіно" Гаріса у своєму барі
Довкола Чіно зібралось коло співаків і танцівників, що з року в рік проводили вечори і ночі з танго в "Ель Чіно". Йому вдалося збудувати міцні дружні стосунки з персоналом і учасниками «шоу», що роками підтримували його в горі і радості.

Після смерті Чіно в 2001 справи деякий час вела його дружина Дельфіна, але й після її смерті бар не закрили і там надалі співають танго.


  
Документальний сюжет про "Ель Чіно", CNN, 1998 року - Чіно ще живий.



Перші кілька десятиліть роботи бару входити до нього можна було тільки чоловікам, та згодом дозволили й присутність жінок, а після того як бар відкрив для себе іспанський актор і режисер Хосе Сакрістан і з’явилась реклама, бар почав набувати все більшої і більшої популярності серед туристів (тепер його радять відвідати Lonely Planet і Trip Advisor).

філете у барі
У 2003 році аргентинський режисер Данієль Бурак зняв повнометражний художній фільм, який так і називається «Бар Ель Чіно», в якому використав багато інтерв’ю із постійними відвідувачами, співаками танго і самим Чіно.

У фільмі також є інтерв’ю із Сакрістаном, який каже, що людей Чіно і сам бар треба оберігати як буйволів у Альтамірі (наскельні малюнки – прим. авт.), для наступних поколінь, оскільки це просто заповідник дружби і чистих людських стосунків. Про Чіно і його людей у фільмі ми дізнаємося на фоні любовної історії, яка служить ілюстрацією до роздумів над тим що таке танго, його теми, його корені.


Трейлер до фільму:



середа, 21 листопада 2012 р.

Спіралі, химери і портеньївська ідентичність

Ці кольорові і химерні декоративні малюнки – філетес (filete) - давно стали іконографічним символом Буенос-Айреса, так само як танго - його символ музичний. Там їх можна побачити на вуличних кіосках, автобусах, вивісках, на будинках, вітринах, усіх можливих сувенірах а також, обов’язково! - в аргентинських ресторанах, кондитерських і магазинах поза Аргентиною.

"Домаші страви" - філете - вивіска ресторану
Вперше вони з’явилися в Буенос-Айресі наприкінці ХХ століття на візках вуличних торгівців різним крамом. Ці візки робили на одній фабриці і обшивали по боках рівними квадратами з фанери. Там швидко зметикували, що квадрати можна використовувати для «зовнішньої реклами». 
За справу взялося кілька італійців, які стали замальовувати стінки візків простими малюнками із двох кольорів та написів – реклами товарів. 
Відомо навіть кілька імен перших філетеадорів: Сальвадор Вентуро, Вісенте Брунетті та Сесіліо Паскарелла. Тоді зусилля майстрів напряму залежали від кількості часу, який вони мали на роботу над замовленням та кількості грошей, яку був готовий заплатити замовник.

візки з першими розписами
З часом малюнки ставали все складнішими та більш кольоровими і філетеадо перетворився на унікальний стиль декоративного мистецтва. Для нього характерні яскраві кольори, стилізовані зображення, симетрія, використання популярних образів (наприклад Карлоса Гарделя, Мафальди, Дієго Марадони або Діви Марії Луханської), перенасичення простору деталями, рамки навколо малюнків, символи (підкови, дракони, і тд.), орнаментальні шрифти та моделювання об’єму відтінками.
 Основа філетеадо – спіраль, швидше за все «підглянута» в арт-нуво, модного в той час.
Портрет Карлоса Гарделя у стилі філетеадо

Портрет Дієго Марадони у стилі філетеадо

Філете із зображенням Діви Марії Луханської
Філетеадо вийшов за межі свого контексту, ставши частиною живопису, графіті, татуювань, боді-арту, прикрас, поліграфії та перетворився на візуальну метафору «портеньївської» ідентичності.

Розписані будинки в кварталі Абасто, Буенос-Айрес

Джерела


Характерне для філете декорування фраз із "народної мудрості"

Мені у філете довго ввижався петриківський розпис, але немає джерел, що б підтверджували такий вплив української еміграції на аргентинську культуру...


TangoCult  Юлія