Ґлорія і Родольфо Дінцель – одна з найміцніших і
найавторитетніших пар танцівників і викладачів танго в Аргентині. Вони разом
з 1972 року як подружжя і легендарний та фантастично продуктивний
артистичний союз.
 |
| Ґлорія і Родольфо Дінцель |
На їх рахунку розроблена система викладання танго танцю (Sistema Dinzel), танцювальна школа (Estudio Dinzel) система нотації танго,
відкритий проект «Танго університет Буенос-Айреса», декілька монографій
про танго, сотні учнів, премій і нагород, виступів та телепередач.
Останніми роками Дінцелі заснували і ведуть безкоштовну програму
танго-терапії для людей з особливими потребами.
 |
| Родольфо Дінцель. Танго. Танець. Тривожний пошук свободи |
Ґлорія Варо – професійна балерина, Родольфо
Дінцельбахер починав кар'єру як танцюрист фольклору, та з початку 1970-х
вони почали свій спільний шлях у танго, яким ідуть і досі.
«У нас не було
вчителів» – каже Глорія в інтерв’ю PuntoTango – «ми вчилися у наших батьків,
багато копіювали. У середовищі бідного середнього класу, до якого ми належали,
танго було дуже популярне. Ми почали викладати буквально зразу як почали
виступати, бо була потреба – вчителів не було взагалі. Ми розробили базу танго,
якою тепер користуються викладачі. Свою першу школу ми заснували у 1988-му.
Серед наших учнів у 70-80-ті були покоївки, архітектори, молоді, старші – дуже,
дуже різні люди. Через неї пройшли чи не всі зараз відомі аргентинські
танцівники. У 70-ті нас переслідували і нам погрожували, не відкрито,
звичайно (викладати танго було
заборонено) але ми продовжували, бо не робили нічого поганого! Потім було шоу «Tango Argentino» на Бродвеї, яке дало вибуховий
поштовх танго, воно принесло нам славу і світові гастролі»
 |
| Ґлорія Дінцель |
«Я почала розуміти зв’язок між танго і почуттями дуже рано. Досі пам’ятаю
мамине обличчя і заплющені очі коли вона танцювала з батьком. Я теж
багато танцюю з заплющеними очима."
Із Родольфо у нас не було кохання з першого погляду, хоча наші душі,
напевно, були поєднані задовго до того як ми зустрілися – то було на
телебаченні на передачі про танго і фольклорні танці. Родольфо тоді носив довге
волосся і бороду – як уся молодь, що протестувала проти режиму. А наступного
разу, коли я побачила його уже без бороди і з короткою стрижкою то не впізнала
і стала розпитувати хто той гарний хлопець!»
Ґ.Д.:«Ми разом уже 34 роки (інтерв’ю 2006). У нас були важкі
часи, але ми пройшли їх з гідністю. Деколи, коли поверталися додому
потанцювавши, то не могли згадати чого перед тим сварилися. Ми можемо бути
батьками, викладачами, але ми завжди знаємо що для нас найважливіше – ми один
для одного. Як тигр і кішка – він тигр, а я – кішка. Або як олія і оцет –
вони не змішуються, але разом роблять салат дуже смачним.»
Родольфо
Дінцель, танцівник і викладач, але попри це ще й «людина Відродження» від
танго. Протягом багатьох років він пише, читає, класифікує і організує
літературу про танго.
Р.Д. «Коли я
вирішив присвятити своє життя танго, то хотів глибоко вивчити його з усіх
сторін. Я став багато читати, мій дім практично перетворився на бібліотеку!
Анатомія, соціологія, філософія – моє знання ставало все більш і більш
хаотичним! Дружина сказала мені що треба якось його організувати. З цією
ідеєю я невдовзі знайшов кілька відправних пунктів і система почала
стрункішати. Пізніше я інтегрував свій шлях навчання у педагогічну систему. Я
вірю в те, що кожен елемент, кожну деталь в танго можна удосконалити
інтелектуально чи на фізичному рівні. Зараз цілий світ говорить про крок в танго, ходу і якість руху.
Коли я починав про це говорити, мене вважали божевільним.
 |
| Зображення базового кроку в системі танго нотації Родольфо Дінцеля |
Танго – це художня композиція, вільна імпровізація, що розгортається у
часі і в цьому сенсі - це школа свободи, але водночас танго – це
школа демократії і відмова від егоїзму, адже потрібно поважати й
свободу тих, хто зараз знаходиться поруч з тобою на танцмайданчику. Воно
дозволяє існувати ситуації батьківських обіймів, а крім того немає
іншого такого танцю, який відбувається публічно, в якому одна людина дозволяє
іншій робити щось між її ногами не виходячи за межі імперсонального контакту.
 |
| Складніша зв"язка |
Коли починаєш спостерігати за танцем, то швидко помічаєш, що є
пари\люди, які не роблять якихось вийняткових складних рухів, але всі їх зразу
помічають і кажуть «Гляньте як вони добре танцюють!». А пара біля них може
в цей час виконувати розмашисті акробатичні па, але на них ніхто не звертатиме
уваги. Я хотів якось описати, пояснити це словами. Мало не збожеволів!
Коротко я можу сформувати це так: суть танго – це манера. Манера
неповторна, тому що безпосередньо пов’язана з
емоційним світом конкретної людини. В цьому полягає інтелектуальність, демократичність і
рівність в танго. Це мікрожести,
емоційний настрій, стиль спілкування, манера не перекладається на мову м’язів і
теніки. Можна скопіювати форму, але манеру – ніколи. Танго – це маленькі
величні моменти. В цьому суть моєї системи, і решту мого життя я хочу
присвятити передачі моєї моделі мислення про танго учням, які захочуть її
прийняти.
 |
| ще складніша зв"язка |
У викладанні немає
чарівної формули: коли чоловік і жінка працюють над спільним проектом це завжди важко.
Вчитель повинен навчити психологічно правильного ставлення один до одного, дати
базу і потрохи вчити фігур щоб учні починали відчувати зв’язок з музикою. В основному
люди хочуть навчитися робити складні фігури швидко. Але не треба забувати що
вчитель приходить тільки коли учень готовий слухати. Я стараюсь все організувати
так, щоб їх спрага вчитися давала енергію мені, а не я бігав і щось їм
розказував. Взагалі намагаюсь створити в студії атмосферу як у
майстерні скромного шевця, до якого прийшли щоб навчитися шити взуття.
Що потрібно
танцівникові щоб заповнювати собою сцену?
Скромність. Сміливість і смиренність показати іншим свій правдивий
теперішній ріень. Важливо дотримуватись танго, не привносити в нього
акробатики, джазу, класичного танцю, і, друга річ – не поводитися грубо з
жінкою і не імітувати це.
Що таке танго?
Я не знаю, вам доведеться спитати
когось іншого, тому що я не знаю
відповіді. Я можу сказати, що ним не є: це не утиски, це не
насильство, це не міщанство,
це не для групки вибраних, це не несправедливість, це не мудрість, це не
недосвідченість, це не вульгарно, це не борделі,
це не для тиранів, це не для вузьколобих, а
все інше - танго.
Зараз танго стало універсальним, світовим танцем. Обійми зробили його танцем великого міста, адже в селі, на природі ніколи не почуваєшся
самотнім, а от у великому місті серед юрби – так. Я проти акробатизму і балету на сцені, але не за те, щоб на сцені
бракувало віртуозності – просто потрібно більше танго. У 1977 році в
Буенос-Айресі було 3 професійні пари танцівників, я довго почувався останнім з
могікан! А зараз більш як 200 молодих людей приходять на практику танго-нуево.
Як на мене це не зовсім танго, але моя дружина каже так: є білий хліб, є булки,
є білий хліб з висівками, є французький багет – але все це хліб. Ми сучасники,
ми їмо той самий хліб і танцюємо те саме танго.
Що для Вас танго?
Це моє життя. Якби
не було танго, думаю, я б спрямував свій ентузіазм на інші цілі. Мене
дуже цікавила політика, коли був молодим був дуже чутливий до соціальних
проблем, завжди турбувався про тих, хто мав менше за мене. Тому я хотів бути
сільським вчителем або йти працювати в бідні віжі (villas, найбідніші
квартали – прим.пер.) Пізніше хотів бути психологом, а потім зрозумів, що насправді танцівник. Я
відчував, що представляю тих, хто нічого не має. Це було не зовсім так, але я
намагався це робити. Сьогодні
я як і раніше, намагаюся танцювати і передавати те, що було створено людьми, в
яких нічого не було. Перед
виходом на сцену, я завжди кажу: "для мого патріотизму і для моєї
країни." Я живу з того, що мені дали ті, хто сам не мав нічого, і я повинен
поважати і представляти їх. Танго
є актом віри. Ми
творці, тому що ми імпровізуємо, і так як живемо зі свого творіння, то ми
подібні на язичницьких богів.
Можливо, танго - найбільша любов мого життя, вихлопної
клапан, який допоміг мені терпіти моє власне розчарування, миритися з
несправедливостями повсякденного життя. Я
- завжди порожня склянка. Я не вірю в надію, я вірю в проекти, і я не
сподіваюся - я даю. Я
вважаю, що танго є пошуком думки, пошуком іншого бачення життя. Танго
це диво, я пірнаю і плаваю через що диво, яким є танго. І
тим більше, я маю щастя зустрічатися з такими людьми, як ви, які приїжджають
здалеку і хочуть знати про танго.
Фрагменти
інтерв’ю Родольфо Дінцеля з Селі Аріас для mujerestangofestival, Буенос Айрес, 2008
переклад TangoCultЮлія
Джерела
