Блог о танго и культуре

Блог о танго и культуре

вівторок, 26 лютого 2013 р.

Мілонга як життя. Петролео і його винаходи


Петролео, Карлос Альберто Естевез, народився у 1912 році у кварталі Віжа Девото (Villa Devoto). Він  працював у банку і прожив усе життя у цьому кварталі, танцюючи у клубах, багато з яких відкриті й досі – Сандерленд, Сін Румбо, Нельсон. Його вчителем був Негро Наварро, а товаришем на практиках -Франціско Скіана (Ель Негро Лавандіна).


 Своє прізвисько "Петролео", нафта, він заробив тим, що постійно «підзаправлявся» - пив багато червоного вина. Він був одним із легендарних мілонгеро, індивідуальний стиль танцю яких вплинув на стиль танго вцілому. 

Петролео був новатором. Його приваблювала творчість, експеримент, можливості нових рухів, елементів, звязок. Зараз ми танцюємо багато із них навіть якщо ніколи не чули його імені. Його стиль називають мостом між старим і новим танго.

Петролео вніс кілька суттєвих змін у спосіб танцювання танго. Насамперед він «розімкнув» міцні обійми канженге, за рахунок чого фігури танцівників випрямилися, почала з’являтися вертикальна елегантна постура, яка зараз вважається невід’ємною частиною танго. Але зігнуті коліна канженге все ще зберігалися.


Петролео винайшов такі елементи як хіро вправо і вліво, додав сакади, болео, аррастре.  Стилю Петролео також характерні короткі енергійні кроки, так ніби він летить над підлогою, часом він піднімається на пальці, здається от-от підстрибне. Він один міг би «розтанцювати» цілу мілонгу – такою експресивністю володів його танець! Його стиль не виглядає рафінованим, він радше незграбний, але вражає швидкість та інтерпретація музичного малюнку.


Петролео намагався створити фігури, які б допомогли танцівникам гармонійніше інтерпретувати музику. Адже у 1940-х оркестри змінили темп із 2\4 на 4\4 (у звязку з нововведеннями Хуліо де Каро), а люди все ще намагалися танцювати на 2\4

Феноменальну роботу з аналізу танцю Петролео здійснив Рік МакГарі у книзі «Танго і хаос у Буенос-Айресі»

Петролео перестав танцювати у 80 років через хворобу колін. Він вважав це найбільшою втратою в житті, і залишався активним спостерігачем, критиком і наставником. А у 83, в 1995-му він помер. Вийшовши на пенсію Петролео продав свій будинок жив виключно мілонгою. Він казав: «Мілонгеро зв’язаний із мілонгою все життя, це як пуповина, яка пов’язує його із власним існуванням»

 
 Фрагмент інтерв’ю Петролео із Серхіо Крісколо, опубліковане в журналі LE MAG, травень 1992:

    • Мені завжди подобалось просте танго. Я змінив танго.

      Я винайшов хіро, контрафренте, зміну постури, болеос

      Більше того, я відділив секс від танцю. Раніше чоловікам була потрібна жіноча нога а не сама танцівниця, вони ходили затискати жінок. Я ходив танцювати

      Дуже важливо знайомитися зі своєю партнеркою на репетиціях, так вчишся як з нею поводитися.

      Я познайомився зі своєю найкращою партнеркою, з якою потім жив, на мілонзі. Це було у 1930-му. Її звали Есперанса Діас. Ми багато практикували. Ми танцювали разом до 1949-му а через рік її не стало. Отакої! А іншої я не хотів.

      В «Атланті» я познайомився з Хуаном Карлосом Копесом. Йому було років зо двадцять тоді.

      Посеред нас була занадто гостра конкуренція. Ми навіть один з одним не розмовляли. Танцівник - егоїст, він думає що він найкращий. Я думав що я найкращий.

      Мені подобався один чоловяга, на імя Мендєта. Танцював феноменально! Баск Ондарре (El vasco Orradre) найкраще інтерпретував музику ДАрєнцо. Хлопчина Мендес був незрівнянним у фігурах, мав дуже швидкі ноги.  Ель Качафаc (El Cachafaz) танцював добре, але найкращим не був. Віруласо (Virulazo) теж був добрий, він танцював як Тодаро – вчитель Мігеля Анхеля Сотто. Він мені подобається найбільше з-поміж молодих бо у нього дуже гарна постура.

      Я познайомився з Гарделем в «Театрі 25 травня», у Віжа Уркіза. Без сумніву він був найкращим серед співаків. Його талант був у тому, що він вмів виразити те що почував. Танцювати він не вмів. Знав кілька рухів, але був незграбний, а крім того, трохи гладкий.

      Навчитись танцювати можна. Але треба докласти багато зусиль, а також відчувати музику. Танго не приходить миттєво. Мене навчив професіонал, Наварро, він навчив мене своїх фігур, а пізніше я видумав свої власні.

      Танго  - це концентрована емоція, яка пізніше вибухає. Не можна сказати: «танго танцюється так і так». Його танцюєш як відчуваєш. Це творення.
        
      Я ніколи не їздив на гастролі бо у мене була робота, але я виступав пару тисяч разів.

      Моя мрія була танцювати краще за всіх. Я винайшов багато фігур, змінив танго, але мав би зробити більше. Мені забракло натхнення створити справжнє танго. Сьогодні я б робив усе по-іншому.

      Кожне танго триває три хвилини, я б поділив його на пролог, розвиток і епілог.

      Треба проживати свої мрії. У цьому є правда.  


      TangoCult Юлія
      За матеріалами
       



3 коментарі: