Блог о танго и культуре

Блог о танго и культуре

понеділок, 7 жовтня 2013 р.

"Чаусіто або Історії з мілонги"



Опублікувавши книгу «Отрута танго», про яку я писала у попередньому пості, Раміро Ґільйотті не зупинився у пошуку і розвитку нових талантів. «Мені здається, я не маю якогось конкретного покликання – каже він у інтервю порталу «Pagina12» - «я просто такий, невгамовний тип».
Раміро Ґільйотті
 «Я вже десять років танцюю, і, як і всім, мені доводилося подорожувати і давати виступи на мілонгах за кордоном. Кожен з них давався мені з великим трудом і я вирішив позайматися з Рубеном Шумахером (театральним педагогом і режисером), щоб покращити якість своїх виступів. В процесі занять, хроніки змішалися з моїми студіями сцени і мені стало набагато цікавіше поставити свої нотатки на сцені, ніж працювати над танцювальними номерами.» 
режисер Рубен Шумахер
 Гільйотті виріший перетворити свою книгу на театральну постановку. Так з’явилася «Чаусіто або Історії з мілонги» - п’єса для 14-ти танцівників. Влітку 2013 її почали грати у театрі «ЕЛЬКАФКА» на Ламбаре 866, Буенос-Айрес, а на зимовий сезон 2013-2014 уже заплановані гастролі у Північній Америці. 
Дія складається з «мілонгових» мізансцен, а танець служить радше декоративною інтермедією.

Пєса починається з монологу мужчини, який приходить на мілонгу і починає віддавати вітання («З тобою я вітаюсь... З тобою ні... З тобою я вітався раніше, але тепер не вітаюсь... З тобою я знов вітаюсь бо вчора ми перетнулись в супермаркеті» - кому ж з нас не знайомий цей хід думки?!). 
 
Театр "ЕЛЬКАФКА" в Буенос-Айресі

Наступна сцена –  троє чоловіків, які вийшли покурити, засипають компліментами (ах, піропос!) сеньйориту, що якраз заходить то залу. Сеньйорита з лагідною посмішкою запитує коли ж хоч хтось із цих багатослівних «шанувальників» запросить її на танду і незворушно простує до свого столика. Мілонгеро наших широт не володіють мистецтвом піропос – таке ставлення до жінки - це частина суто портеньївської культури. На портеньївських мілонгах ситуація коли тебе називають богинею, світлом життя, душею танго і при цьому ніколи не запрошують танцювати - для жінки - це звична справа.


Потім -  історія вчителя танго на прізвище Горостіага – старого синдикатиста і пероніста.

Наступна сцена – монолог мужчини про те як він ненавидить одну жінку. Що ж робити коли його ненависть підігрівається її щовечірньою присутністю на «його» мілонзі?! 



Далі – ситуація, коли вчителька танго (яку грає Мілена Плебс) приходить потанцювати і у залі зустрічає одну зі своїх початкуючих учениць, яка її, звісно ж, обожнює. Та одразу ж засипає її градом своїх питань, роздумів, сумнівів, коментарів. Для маестри вечір зруйновано...

І під кінець – діалог двох дівчат, яких ніхто не запрошує танцювати. Вони змушені сидіти за столиком, і практикувати "екстремальне" кабесео. 

  
У виставі використовуються класичні танго оркестрів Освальдо Фреседо, Домінґо Федеріко, Альфредо Ґоббі,  кумбії "Los Wawancó", романтичне фортепіано Річарда Клайдермана (виникає запитання чому немає "страстей" Пуглієзе?)

Костюми (і сценографію) для п'єси розробив Ґабрієль Кабрера. Як і на кожній поважній мілонзі, жінки виглядають як цукерки в кольорових нарядних сукнях, а мужчини - поважні сеньйори в костюмах. 
 
«Чаусіто» - це комедія, де всі ситуації і персонажі до болю знайомі кожному, хто так чи інакше дотичний до культури соціального танго


Чоловічі хвастощі, жіноча заздрість, витончені шпильки, нав’язливі знайомства, важкі наслідки змішання мілонги і приватного життязворотній бік радості танцю, нічого нового. Але перенесені на сцену під софіти, вони не викликають нічого крім сміху і відчуття звільнення, особливо коли у якомусь з персонажів упізнаєш себе. Можливо в цьому й секрет успіху вистави в Буенос-Айресі.
 
На великий жаль я не зможу подивитися цю виставу цього театрального сезону ні навіть року, бо подорожей ні до Нью Йорка ні до Буенос-Айреса на моєму горизонті поки що не видно, але те, що я побачила в коротенькому трейлері мені дуже сподобалося. 


Мені дуже імпонує шлях Ґільйотті від «включеного спостерігача», танцівника, через письменника до драматурга і режисера. 

Мілонга – це уже театр сама по собі, а хороший режисер просто знає як «підсвітити» чутливі точки і нерви щоб вийшов хороший продукт. Надіюсь вони зберуть хорошу касу на гастролях!

TangoCult Юлія
Джерела
 


Немає коментарів:

Дописати коментар