TangoCult: "La Milonga" Маріси Галіндо

Коли я тільки починала ходити на уроки танго, дивилась всі відео, які система YouTube знаходила на запит «tango argentino», а найбільшими (взагалі єдиними) зірками танго для мене були Хав’єр Родрігес і Жеральдін Рохас, я випадково натрапила на відео, де Жеральдін років 9 і вона танцює на сцені з якимось дідусем під ліричну мелодію дуже невиразні, як мені тоді здалося, кроки і фігури. Я замилувалася цією маленькою дівчинкою, позгадувала чим я займалась коли мені було 9, запостила відео на свою сторінку на фейсбуці і благополучно забула про нього.

За якийсь час я натрапила на інше відео. Танцювали Пупі Кастежо і Ґрасієли Ґонсалес, яку я поволі починала сприймати як популярну в Європі викладачку, до якої можна було, наприклад, їхати на уроки у Київ. Але мене зацікавило оформлення сцени - воно видалось знайомим...

За пару годин за гуглом я вже знала, що це були фрагменти вистави «La Milonga», яку в 1991-му поставила Маріса Ґаліндо. Постановка з успіхом йшла протягом 5-ти років (до 1996-го) в різних театрах Буенос-Айреса. «Дідусь» із невиразним стилем танцювання, який водив Жеральдін насправді був міфічним Херардо Порталеа, а та сцена відкривала виставу.

Маріса Ґаліндо і Ель Алеман

Маріса Ґаліндо – аргентинська танцівниця, дизайнерка, педагог і хореограф. Вона почала танцювати танго в 1988 році в Salon Helenico у Міґеля і Неллі Бальмаседа. Серед її вчителів були Антоніо Тодаро і Ґуставо Навейра, мілонгеро клубу «Альмаґро», Пепіто Авежанеда, Едуардо Аркімбау, Роберто Тонет (Ель Алеман) і багато інших.

У 1990-х Маріса організовувала мілонгу у клубі «Dr.Jekyll» та поставила кілька вистав: «Париж і танго» («Paris y el tango»), «Буенос-Айрес, нуль годин» («Buenos-Aires Hora Zero», та «Мілонга» («La Milonga»).

З доступних в YouTube і блозі Ґаліндо уривків вистави стає зрозуміла її режисерська стратегія – вона зібрала найяскравіших на початок 1990-х соціальних танцюристів (мілонгеро) і максимально відтворила на сцені «природнє середовище» мілонги – світло, підлогу, столи в ряд, бар, і ронду. Якби не якість танцю на сцені, така «музейна» вистава мала шанси бути дуже нудною, але мілонгеро цього не допустили.

Столи стоять вглибині сцени, а танцюють ближче до її краю, тому створюється враження, що ми, глядачі (разом з камерою) сидимо на тій же мілонзі за столами під стіною напроти. Така сценографія дозволяє вільно розглядати ноги мілонгеро – на справжній мілонзі це зробити складніше.

Леонардо Лерман (Петака) і Клаудія ґрава, сцена з вистави "La Milonga"

Мізансцени прості (сварка у ронді, хизування технікою), персонажі схематичні (кожен в принципі грає сам себе), тексту майже немає, вся увага глядача – на танець пар. Незважаючи на театральну ситуацію, він цілком відповідає стандартам мілонги – це соціальне танго.

Хоча всюди вказано «хореографія Маріси Ґаліндо» - зрозуміло, що ці танцівники прийшли на сцену уже зі своїми готовими не просто номерами – а з партнерами, стилями і десятиліттями досвіду.

В різні роки на сцену в «La Milonga» виходили: Херардо і Марта Порталеа, Літо і Лідія Філіппіні, Пепіто Авежанеда і Сузукі, Естер, Мінго і Пабло Пуґлієсе, Густаво Навейра і Ольга Бесіо, Пончо Пісарро і Естела Барба, Пупі Кастежо і Ґрасієла Ґонсалес, Роберто Тонет (Ель Алеман) і Алехандра Піціні, Марта Антон, Леонардо Лерман (Петака), Ґрасієла Дальво, Жеральдін Рохас (яка в процесі виросла), сама Ґаліндо і цей список далеко не повний.

Актори і режисерка

Це чудово, що Маріса Ґаліндо тоді записала вистави на відео – адже тепер ми маємо просто хрестоматійні зразки танго мілонгеро, які переросли якість соціального танцю і стали повноцінним сценічним мистецтвом. Їх можна передивлятися і розуміти якою може бути «La Milonga».

Маріса Галіндо, Роберто Тонет (Ель Алеман) і Роберт Дюваль

Після завершення вистави по екрану починають пливти титри, які починаються фразою «Homenaje a los quienes mantuiveron viva la tradicion del tango» - «На честь тих, хто зберіг традицію танго».