TangoCult: Ведмідь і метелик. Віруласо і його стиль

Віруласо, Хосе Мартін Оркайсаґірре (Orcaizaguirre) – із тих мілонгеро, слава якого пережила його самого і його танець став еталоном для наслідування наступних поколінь танцівників.

Масивна фігура Віруласо (120 кілограм +) відповідала величині його серця і ніяк не заважала йому виписувати неймовірні фігури на танцполі, постійно їздити на гастролі і брати участь у шоу. Його танцем захоплювалися Нурєєв, Баришніков і Хуліо Бокка – майстри балету. А Хуан Карлос Копес казав, що Віруласо – це абсолютна антитеза зовнішньому образу танго з його чуттєвістю і еротизмом, який створив Рудольф Валентіно.

Віруласо народився в 1926-му, в Аедо (Haedo), передмісті Буенос-Айреса. Його батько був італійцем, мати баскійкою. Вони швидко розлучилися і він переїхав до дідуся і бабусі на виховання у квартал Ла Таблада. Його дитинство було бідним і сумним – з семи років Хосе Мартін мусів працювати щоб допомогти приносити гроші в дім. Він чистив мешти перехожим, продавав усілякий крам на вуличних ятках, скуповував волосся і перепродавав його майстерням перук. Своє прізвисько Віруласо (Virulazo) отримав у грі в кеглі, яку полюбляв над усе.

Він вчився танцювати на мілонгах у Матадеросі і Ла Табладі, без академій, спостерігаючи за іншими танцівниками і танцював з дванадцяти років. Віруласо згадував, що добре танцювали не тільки його батьки, а й дядьки з тітками. Коли йому було двадцять, Віруласо танцював у клубі «Нове Чікаго», де його побачили композитор Карлос Акунья і поет Селедоніо Флорес. Вони були вражені і сказали щось на кшталт «Хлопче, ти занадто добре танцюєш аби танцювати безплатно!». Віруласо замислився. Флорес порекомендував його в салоні Ла Армонія на авеню Коррієнтес і так розпочалась його кар'єра професійного танцівника. У 1952-му Віруласо (з першою дружиною Аїдою) зайняв перше місце на конкурсі танго, який організувала шоколадна фабрика Аґіла (Aguila) і Радіо Сплендід. Йому було 26. Друге місце на цьому конкурсі зайняли Карлос Копес і Марія Ньєвес а третє – Херардо і Марта Порталеа. Всього брало участь 157 пар.

За кілька років Віруласо розлучився з Аїдою і доля вдруге звела його з Ельвірою Сантамаріною, його першою дівчиною, з якою він зустрічався коли йому було 15. То був початок нового життя. Пара оселилась у Сан Хусто і настала епоха Віруласо і Ельвіри. До того часу Віруласо прийняв рішення вести життя професійного танцівника. А це було дуже важко. У 1960-х і 1970-х телебачення і радіо охопив раж за рок-ен-ролом, танго було непопулярним, а професійні танцівники - напівголодними. На деякий час Віруласо і Ельвіра виїжджали до Росаріо, де танцювали у кабаре за копійки. Перший великий і добре оплачуваний проект трапився їм аж у 1983-му – «Tango Argentino» Сеговії і Оресоллі. Шоу, яким захоплювалися в Нью Йорку, і за яке добре платили.

Стиль Віруласо – це стиль «Віруласо і Ельвіри». Незважаючи на тендітність фігурки Ельвіри на фоні масивності її чоловіка, вона вміла пристосовуватися до його ведення і, незважаючи на контраст у масштабах, вони виглядають як одне ціле. Віруласо танцював у широких відкритих обіймах, тримаючи Ельвіру трохи справа. Ліву руку тримав досить високо, так що тонка права рука жінки "перетинала" його широкі груди дотягуючись до долоні.

Масивна вага давала Віруласо фантастичне заземлення, тому навіть нафілігранніші ганчо і сакади у нього виходять швидко і тому виглядають дуже монументально.

У виступах він використовував багато сентад і стрибків (як і Тодаро), в яких він був настільки легкий, ніби вага підносилася над паркетом сама.

Кажуть, що спочатку коли вони стали з’являтись на мілонгах, контраст між грузним Віруласо і тоненькою Ельвірою викликав посмішки, але коли вони виходили танцювати насмішки змінювалися захопленими вигуками.

Віруласо товаришував із американським режисером Робертом Дювалем (який пізніше зняв "Танго з убивцею"), співачками Лайзою Мінеллі та Мадонною. Він усіх вчив потрохи танцювати і приймав у себе вдома.

Його називали «великою дитиною». Віруласо не добирав слів щоб сказати те, що думає. Наприклад колись він сказав, що Венеція – це цвинтар Чакаріта, тільки затоплений; у Франції казав що не може їсти їжу яка ще жива; а в Японії – що з їх мови ні чорта не можна зрозуміти, сміявся з американців, які вважали його мало що не професором, а він мав всього два класи освіти.

Авторитетом в танці називав тільки Петролео.

Його улюбленим танго було «Берретін» і «Ель Мотіво» Паскуаля Контурсі.

(з інтерв»ю Моніці Сабатьєжо, січень 1991, журнал First)

- - У танго часто йдеться про плач. Ти думаєш, що сумувати – це добре?

- - Я плачу від емоцій. Як дивився фільм про Ґарделя, то мало очі не виплакав. Не міг стриматися. Дивися, плач – це не тільки для жінок. Мужчини плачуть. Деякі плачуть з безсилля або з болю. Деякі – через зраду. Або від того що на мить перестали розуміти своє власне життя. Існує багато речей, через які мужчини можуть плакати.

- - Тобі подобається філософувати про танго?

- Мені подобається говорити про його філософію, бо вона мудра і щира.

Віруласо колись сказав, що якщо його покине Ельвіра - він кинеться під поїзд. Але він пішов першим, у серпні 1990. Після смерті чоловіка Ельвіра покинула танцювати.