У 1940-50-х, коли аргентинське суспільство ділилося на пероністів і антипероністів, у Буенос-Айресі, на куті Кашао і Санта Фе (Callao y Santa Fe) діяла популярна конфітерія “Petite Café”. Навколо неї сформувалося коло людей, що міцно трималися позиції «контрас». Якщо ж виникали якісь політичні заворушення, пероністи йшли і били там вікна.
«Петі Кафе» відкрилось наприкінці ХІХ століття і було оформлене у стилі арт-деко: мармурові підлоги і столи, величезні дзеркала на стінах, розписи, шкіряні стільці – це була мекка Барріо Норте.
Відвідувачів «Petite Cafe» називали petiteros. Це була багата молодь з околиці, так звані “niños bien”, «хороші хлопчики». Їх єднали не лише політичні погляди, а й мода на одяг: вони носили вузькі піджаки з трома гудзиками і двома розпірками (“dos tajitos/ tres botones/ petiteros maricones”), жовто-бежеві мокасини, манжети з запонками, сорочки з вузькими комірцями, однотонні краватки. Або сині блазери з сірими штанами, що імітували уніформи приватних шкіл Бельграно, Девото і Сан Ісідро. Взимі – сині або жовті светри. Грали в регбі і поло – це було модно, говорили по-французьки і по-англійськи, а по-іспанськи - з акцентованим Y (й) замість портеньївського LL (ш), на низьких тонах.
 |
| Піджак з трьома гудзиками - модний фасон у 1950-х |
Їх товариство любили молоді жінки.
Танго петітерос не танцювали. Для нього починалася «епоха занепаду».
Музикою молоді був джаз, рок-ен-рол, зрідка могли станцювати якесь болеро. Нічого національного.
Немає коментарів:
Дописати коментар