Танго під дощем, або про що співає ключар

рус

Джек Веттріано, "Ключар, що співає" ("The Singing Butler"), 1992, 28x36 інч

Цю картинку дуже часто можна бачити на листівках що рекламують мілонги чи фестивалі, на аватарках тангоманів або в блогах про танго.
І справді, настрій танцю пари на мокрому піску чимось нагадує настрій танго. Як на мене, діє поєднання червіні сукні дами та костюму її партнера або сам факт танцю у несприятливому місці, на вітрі, атмосфера надриву.. Або навмисне неправильна позиція пари – правою рукою дама мала б тримати партнера за руку, а не обіймати за плече.
Але сама робота аж ніяк ні з танго, ні з Аргентиною не пов’язана. Її автор, Джек Веттріано, попри свій італійський псевдонім, родом із Шотландії. 
Веттріано – художник-самоук, перші фарби на двадцять перший день народження йому подарувала його дівчина. І в такий спосіб послужила інструментом провидіння - бо це нове заняття Джека, з часом, перетворилося на професію, а далі -долю.
Роботи Веттріано мають величезний комерційний успіх. Вони видаються величезними тиражами як арт-постери і відкритки не кажучи вже про їх популярність в інтернет просторі. «Ключаря» можна побачити як у танцювальній студії, так і в спортзалі, аптеці чи кафе у будь-якій частині світу.
У чому секрет? Очевидно він має бути в таланті Веттріано, або в якомусь особливому резонансі, який роботи викликають у сучасного глядача.
Впродовж усієї кар’єри художника критики називали його роботи не інакше як шпалерами, «поганеньким м’яким порно», «мрачною еротикою», «бездумною еротикою» і так далі, що, втім, не завадило їм потрапити до колекції Королівської Шотландської Академії, а їх автору стати Шотландцем Року 2010.
Мене, у Веттріано, чарує алюзія до естетики фільму нуар і до неї трошки Рене Магрітта, хоча деколи, я згідна з критиками, він занадто прямолінійний.

"Танцівниця в смарагдовому" ("Dancer in Emerald"), 1992, початкова назва "Ключар, що співає - ІІ", 24x20 інч   Дама змінює сукню, покоївка зникає, а ключар з парасолею в руці співає і надалі

TangoCult Юлія