Блог о танго и культуре

Блог о танго и культуре

вівторок, 3 вересня 2013 р.

Музика для хамелеона. Оскар Мартінес Пей

Він співає і танцює, він хореограф, комік, зразковий батько і відповідальний вчитель, його поважають у танго-колах, бо він однаковою мірою опанував мілонгу і сцену – два дуже різних простори, а це - дуже складне завдання. Роки виступів на сцені не вбили мілонгеро у ньому. Він демонструє хамелеонську здатність бути то архетиповим танцівником на експорт в костюмі у тонку смужку і капелюсі набакир, то скромним елегантним мілонгеро. На сцені він перевтілюється, поза сценою він знову свій хлопець, ентузіаст і друг. 

Оскар Мартінес Пей
 Цей талант приніс йому немалий успіх – він танцював з Марією Ньєвес в останніх фестивалях, організованих Секретаріатом культури Буенос Айреса, викладав з Міленою Плебс і брав участь у мюзиклі «Тіта, життя у ритмі танго» у 2011-му. У 2013-му Оскар Мартінес Пей був серед суддів світового чемпіонату з аргентинського танго.


О.П.: «Я завжди кажу – його не можна «знайти». Воно приходить саме. Стукає в двері і каже «Ей, ти!» Воно зявляється коли треба. І більше не йде. Ти або станеш професіоналом, або будеш танцювати на мілонгах, візьмеш тисячі уроків або просто будеш слухати танго вдома. В той чи інший спосіб воно буде з тобою. До мене воно прийшло у переломний момент – я був у чужій країні, мої батьки розлучились, я почувався самотнім, сумував за домом. Але у тій подорожі я зрозумів, що хочу бути артистом. Танець був найкоротшим шляхом здобути професію.»

Я зробив усе навпаки – почав зі сцени, прийшов на мілонгу, навчився танцювати і повернувся на сцену.» 

Зліва - Оскар Мартінес Пей і Марія Ньєвес
 Вдома у Мартінесів слухали виключно народну музику. Уникнути уроків з фольклору було неможливо – він брав їх у пеньї де його батько зі своїм гуртом по вечорах грав на гітарі. Оскар виріс серед маламбо, болас і черевиків зі шпорами.
Перед подорожжю (до Іспанії), Оскар взяв кілька уроків у Хуана Карлоса Копеса в студії Фама. Коли повернувся – активно зайнявся фольклором, щодня години проводив на репетиціях, аж поки не потрапив до студії Ґлорії і Родольфо Дінселів (то була середина 1990-х).


О.П.: «На той час я був «незайманим» у плані обіймів, мені було 22 роки. Памятаю як вперше прийшов на практику до Ґуставо Навейри у Кочабамбу. Там це сталося вперше  - я запросив жінку танцювати і коли вона піднялася у мене був шок! Вона була дуже приваблива, пишні форми, величезні очі, вона мене обіймає – а я...я не можу пояснити що відчуваю! Мені перехопило дух! Коли я обняв її то був дуже наляканий, перших справжніх обіймів ніколи не забудеш. Після танди вона сказала – «Ти добре танцюєш», і мені полегшало. З тих пір я став ходити на мілонги у клуб «Альмаґро» і це все змінило. 

Оскар Мартінес Пей і Лорена Ермосіда


По неділях музику ставив Ель Пібе Ґодой а пізніше Пічерна. Людей було стільки що неможливо було рухатись. Я вчився за системою Дінселів – широкі обійми, рухи, більш придатні для сцени ніж для мілонги. Я запрошував дівчину танцювати і не міг ступити двох кроків під ряд! Мені робили стільки зауважень, що я здався і наступні два місяці взагалі не танцював, тільки спостерігав. Там був Порото, всі досвічені танцюристи; мені дуже допоміг Петака (Леонардо Лерман – прим. TangoCult), фактично він навчив мене ходити на танцполі.


Леонардо Лерман, Петака. Фото з сайту jantango.wordpress.com

Тоді ти уже був професіоналом?

Ні, попереду ще були уроки класичного балету і джазу, робота над структурою, над тілом, віссю, балансом... Втім, тоді, вперше в житті я пішов на пробу танцювальної групи Parque de la Costa. Треба було імпровізувати без музики. Після проби у мене тряслися коліна і щелепа. Але у групу мене прийняли!

Індіанці танцюють під барабани. Вони рухаються, виражають щось без будь-якої попередньої структури чи хореографії. Своїми тілами вони виражають звук, який чують, такого не навчишся на уроках. Часто уроки задають структуру, створюють рамки. Вони ставлять тебе між вузьких стін і стверджують «Оце так і так». Добре, але між цих стін навчіть мене танцювати! Зараз вчителі ставлять чоловіка перед жінкою і кажуть «Веди її, нехай вона танцює». Це величезний тиск на чоловіка, тому що насамперед не вміє рухатися САМ і почувається недоумком. І здається. Тому більшість чоловіків не бере уроків техніки. Я захоплююсь старим стилем, коли саме жінки вибирали з ким танцювати, тому чоловіки більше старались щоб танцювати краще. Нестача техніки посилює пихату «я-вмію-танцювати» мачо позицію, плюс той факт, що деякі жінки не вміють сказати НІ. Раніше жінка спокійно могла повернутися і піти залишивши тебе прямо на танцмайданчику. 



Техніка Дінселів дуже дієва. У них я навчився танцювати всім тілом, цього мало хто вчить. Вони забирають у тебе партнерку, або змінюють щось у фігурі, або кажуть «А тепер танцюй сам» і ти не знаєш що робити, бо танцювати насправді ти не вмієш. На мілонзі я зрозумів що таке баланс між плавністю і силою, що таке динаміка. Коли я повернувся на сцену, я став менш різким і щось змінилося у мене в голові. Зараз моя хореографія базується на соціальному танці.


Ґлорія і Родольфо Дінсель
 Що відрізняє сценічних танцівників один від одного?


Останнім часом – нічого, вони всі однакові. Бракує особистості, тому бракує танцю. На сцені особистість відрізняє тебе від усіх інших. Ти мусиш працювати на повну, викладатися повністю. Немає іншого шляху. Танго – це популярний танець. Це не так як у балеті, де техніка превалює, і, якщо ти нею володієш, то можеш бути холодним як кусок льоду, але все одно будеш хорошим танцівником. Тут треба вкладати серце. Баришніков був коротуном з неймовірною технікою, але став тим ким став завдяки своїй чутливості.


Естебан Доменічі, Ґабрієла Амальфітані і Оскар Мартінес Пей. Мюзикл "Tanguera"
  
Сцена вбиває характер мілонгеро?
Зараз я віднаходжу свій стиль знову, після участі в мюзиклі "Tanguera" і розпаду нашої з Ґабрієлою Амальфітані пари. Людям подобалося те що ми робили, але сцена врешті решт витіснила танго з нашого танцю. Я танцював у тому шоу 5 років, а крім того був асистентом режисера. Займався танцюристами, світлом, сценою і танцював сам. Було добре, я багато навчився, але часто почувався не в своїй тарілці – я був на сцені але по суті я мілонгеро. Танець більше не приносив задоволення – це найгірше що може з тобою статися.


Сцена з мюзиклу "Tanguera". Оскар Мартінес Пей і Ґабрієла Амальфітані

Які характеристики мілонгеро ти втрачав?


Я розучувався імпровізувати, почав втрачати суть танго. Мій танець вже не був творчістю. Коли багато вмієш, в якийсь момент починаєш почуватися вільним. Від того моменту ти вже не думаєш що тобі робити, а починаєш текти – ти танцюєш. У мене так сталося з Сесілією Ґонсалес на міжнародному конгресі з Аргентинського танго в 2001 чи 2002-му. Ми підготували хореографію під дуже складну мелодію, а на виступі нам включили інший трек! Сесілія подивилась на мене і сказала «Ми вже тут, давай танцювати!» - і це було з біса чудово! Ми імпровізували. Після виступу Хуліо Бальмаседа підійшов привітати нас і сказав «Те що ви зробили – то було танго!» Танго – це поєднання з партнером і інтерпретація музики без усякого надумування.


Віднедавна ти знову ходиш на мілонги. Як вони тобі тепер?


Коли я повернувся то був дуже розчарований – дуже багато посередності. Ті, хто танцював добре виїхали за кордон, їх учні тепер стали вчителями! У 2004 – 2008-му був великий бум на поїздки і гастролі. Раніше ти дратувався бо не хотів щоб забрали твою партнерку, тепер дратує те, що нема з ким танцювати! У мене були учні які навіть баланс толком тримати не вміли, але вони поїхали, одружилися з іноземками ... і тепер викладають в Європі!


Фрагменти інтерв’ю Оскара з Маріною Ґамб’єр для порталу santango.com

http://www.santango.com/musica-para-un-camaleon/


Переклад і адаптація TangoCult Юлія


Немає коментарів:

Дописати коментар