Музика для хамелеона. Оскар Мартінес Пей

Він співає і танцює, він хореограф, комік, зразковий батько і відповідальний вчитель, його поважають у танго-колах, бо він однаковою мірою опанував мілонгу і сцену – два дуже різних простори, а це - дуже складне завдання. Роки виступів на сцені не вбили мілонгеро у ньому. Він демонструє хамелеонську здатність бути то архетиповим танцівником на експорт в костюмі у тонку смужку і капелюсі набакир, то скромним елегантним мілонгеро. На сцені він перевтілюється, поза сценою він знову свій хлопець, ентузіаст і друг. 

Оскар Мартінес Пей

 Цей талант приніс йому немалий успіх – він танцював з Марією Ньєвес в останніх фестивалях, організованих Секретаріатом культури Буенос Айреса, викладав з Міленою Плебс і брав участь у мюзиклі «Тіта, життя у ритмі танго» у 2011-му. У 2013-му Оскар Мартінес Пей був серед суддів світового чемпіонату з аргентинського танго.

О.П.: «Я завжди кажу – його не можна «знайти». Воно приходить саме. Стукає в двері і каже «Ей, ти!» Воно з’являється коли треба. І більше не йде. Ти або станеш професіоналом, або будеш танцювати на мілонгах, візьмеш тисячі уроків або просто будеш слухати танго вдома. В той чи інший спосіб воно буде з тобою. До мене воно прийшло у переломний момент – я був у чужій країні, мої батьки розлучились, я почувався самотнім, сумував за домом. Але у тій подорожі я зрозумів, що хочу бути артистом. Танець був найкоротшим шляхом здобути професію.»

Я зробив усе навпаки – почав зі сцени, прийшов на мілонгу, навчився танцювати і повернувся на сцену.» 

Зліва - Оскар Мартінес Пей і Марія Ньєвес

 Вдома у Мартінесів слухали виключно народну музику. Уникнути уроків з фольклору було неможливо – він брав їх у пеньї де його батько зі своїм гуртом по вечорах грав на гітарі. Оскар виріс серед маламбо, болас і черевиків зі шпорами.

Перед подорожжю (до Іспанії), Оскар взяв кілька уроків у Хуана Карлоса Копеса в студії Фама. Коли повернувся – активно зайнявся фольклором, щодня години проводив на репетиціях, аж поки не потрапив до студії Ґлорії і Родольфо Дінселів (то була середина 1990-х).

О.П.: «На той час я був «незайманим» у плані обіймів, мені було 22 роки. Пам’ятаю як вперше прийшов на практику до Ґуставо Навейри у Кочабамбу. Там це сталося вперше  - я запросив жінку танцювати і коли вона піднялася у мене був шок! Вона була дуже приваблива, пишні форми, величезні очі, вона мене обіймає – а я...я не можу пояснити що відчуваю! Мені перехопило дух! Коли я обняв її то був дуже наляканий, перших справжніх обіймів ніколи не забудеш. Після танди вона сказала – «Ти добре танцюєш», і мені полегшало. З тих пір я став ходити на мілонги у клуб «Альмаґро» і це все змінило. 

Оскар Мартінес Пей і Лорена Ермосіда

По неділях музику ставив Ель Пібе Ґодой а пізніше Пічерна. Людей було стільки що неможливо було рухатись. Я вчився за системою Дінселів – широкі обійми, рухи, більш придатні для сцени ніж для мілонги. Я запрошував дівчину танцювати і не міг ступити двох кроків під ряд! Мені робили стільки зауважень, що я здався і наступні два місяці взагалі не танцював, тільки спостерігав. Там був Порото, всі досвічені танцюристи; мені дуже допоміг Петака (Леонардо Лерман – прим. TangoCult), фактично він навчив мене ходити на танцполі.

Леонардо Лерман, Петака. Фото з сайту jantango.wordpress.com

Тоді ти уже був професіоналом?

Ні, попереду ще були уроки класичного балету і джазу, робота над структурою, над тілом, віссю, балансом... Втім, тоді, вперше в житті я пішов на пробу танцювальної групи Parque de la Costa. Треба було імпровізувати без музики. Після проби у мене тряслися коліна і щелепа. Але у групу мене прийняли!

Індіанці танцюють під барабани. Вони рухаються, виражають щось без будь-якої попередньої структури чи хореографії. Своїми тілами вони виражають звук, який чують, такого не навчишся на уроках. Часто уроки задають структуру, створюють рамки. Вони ставлять тебе між вузьких стін і стверджують «Оце так і так». Добре, але між цих стін навчіть мене танцювати! Зараз вчителі ставлять чоловіка перед жінкою і кажуть «Веди її, нехай вона танцює». Це величезний тиск на чоловіка, тому що насамперед не вміє рухатися САМ і почувається недоумком. І здається. Тому більшість чоловіків не бере уроків техніки. Я захоплююсь старим стилем, коли саме жінки вибирали з ким танцювати, тому чоловіки більше старались щоб танцювати краще. Нестача техніки посилює пихату «я-вмію-танцювати» мачо позицію, плюс той факт, що деякі жінки не вміють сказати НІ. Раніше жінка спокійно могла повернутися і піти залишивши тебе прямо на танцмайданчику. 

Техніка Дінселів дуже дієва. У них я навчився танцювати всім тілом, цього мало хто вчить. Вони забирають у тебе партнерку, або змінюють щось у фігурі, або кажуть «А тепер танцюй сам» і ти не знаєш що робити, бо танцювати насправді ти не вмієш. На мілонзі я зрозумів що таке баланс між плавністю і силою, що таке динаміка. Коли я повернувся на сцену, я став менш різким і щось змінилося у мене в голові. Зараз моя хореографія базується на соціальному танці.

Ґлорія і Родольфо Дінсель

 Що відрізняє сценічних танцівників один від одного?

Останнім часом – нічого, вони всі однакові. Бракує особистості, тому бракує танцю. На сцені особистість відрізняє тебе від усіх інших. Ти мусиш працювати на повну, викладатися повністю. Немає іншого шляху. Танго – це популярний танець. Це не так як у балеті, де техніка превалює, і, якщо ти нею володієш, то можеш бути холодним як кусок льоду, але все одно будеш хорошим танцівником. Тут треба вкладати серце. Баришніков був коротуном з неймовірною технікою, але став тим ким став завдяки своїй чутливості.

Естебан Доменічі, Ґабрієла Амальфітані і Оскар Мартінес Пей. Мюзикл "Tanguera"

  

Сцена вбиває характер мілонгеро?

Зараз я віднаходжу свій стиль знову, після участі в мюзиклі "Tanguera" і розпаду нашої з Ґабрієлою Амальфітані пари. Людям подобалося те що ми робили, але сцена врешті решт витіснила танго з нашого танцю. Я танцював у тому шоу 5 років, а крім того був асистентом режисера. Займався танцюристами, світлом, сценою і танцював сам. Було добре, я багато навчився, але часто почувався не в своїй тарілці – я був на сцені але по суті я мілонгеро. Танець більше не приносив задоволення – це найгірше що може з тобою статися.

Сцена з мюзиклу "Tanguera". Оскар Мартінес Пей і Ґабрієла Амальфітані

Які характеристики мілонгеро ти втрачав?

Я розучувався імпровізувати, почав втрачати суть танго. Мій танець вже не був творчістю. Коли багато вмієш, в якийсь момент починаєш почуватися вільним. Від того моменту ти вже не думаєш що тобі робити, а починаєш текти – ти танцюєш. У мене так сталося з Сесілією Ґонсалес на міжнародному конгресі з Аргентинського танго в 2001 чи 2002-му. Ми підготували хореографію під дуже складну мелодію, а на виступі нам включили інший трек! Сесілія подивилась на мене і сказала «Ми вже тут, давай танцювати!» - і це було з біса чудово! Ми імпровізували. Після виступу Хуліо Бальмаседа підійшов привітати нас і сказав «Те що ви зробили – то було танго!» Танго – це поєднання з партнером і інтерпретація музики без усякого надумування.

Віднедавна ти знову ходиш на мілонги. Як вони тобі тепер?

Коли я повернувся то був дуже розчарований – дуже багато посередності. Ті, хто танцював добре виїхали за кордон, їх учні тепер стали вчителями! У 2004 – 2008-му був великий бум на поїздки і гастролі. Раніше ти дратувався бо не хотів щоб забрали твою партнерку, тепер дратує те, що нема з ким танцювати! У мене були учні які навіть баланс толком тримати не вміли, але вони поїхали, одружилися з іноземками ... і тепер викладають в Європі!

Фрагменти інтерв’ю Оскара з Маріною Ґамб’єр для порталу santango.com

http://www.santango.com/musica-para-un-camaleon/

Переклад і адаптація TangoCult Юлія

Легкість і сила: Лорена Ермосіда

Лорена Ермосіда – це втілена елегантність, точність, технічна досконалість і емоційна виразність. Її манера поєднує легкість балерини і силу танґери. Вона з тих танцівниць, що зберігають індивідуальність танцюючи з будь-яким партнером, але й дуже чутко доповнюють його.  

 Лорена закінчила Національну Академію Класичного і Сучасного Танцю у Буенос Айресі. У 16 років вона почала брати уроки танго у Майорала і Ельзи Марії, Ґлорії і Едуардо (Аркімбау), Мінґо і Естер Пуґлієсе, Ольги Бесіо і Ґуставо Навейри і АнтоніоТодаро. 

«Коли я відкрила для себе танго, я подумала – «це воно». Мене цікавило спілкування з іншим, з партнером, щось дуже глибоке, щось поза технікою, яка дає можливість себе виразити. І я поринула у щоденні мілонги. Вони дали мені дуже багато. На кожній я вчилася чогось важливого.»

В кінці 1980-х – початку 1990-х Лорена танцювала зі своїм нареченим і брала участь у постановці «Solo Tango» з Навейрою, Педро Монтелеоне, Марселою Дюран, Мартою Антон.

Лорена була асистенткою Хуана Карлоса Копеса у його шоу «Gotan», з Освальдо Сотто танцювала у «Tango x 2», та у шоу Хуліо Іґлесіаса, у 1996-му працювала над постановкою хореографічних сцен у фільмі «Евіта» Алана Паркера, її часто запрошують бути суддею на мундіалі. Серед її партнерів були Фабіан Перальта, Панчо Пей, Хуан Мануель Фернандес.

 робота з шоу Хуліо Іґлесіаса

Ермосіда багато викладає, більшість року проводить на гастролях. Її вміння деталізувати, розкласти і пояснити рух дуже цінують учні: «Мої класи завжди повні» – каже вона. Багато хто починає наслідувати її стиль, обійми (вона обіймає партнера за шию) або прикраси.

Лорена і Освальдо

Лорена Ермосіда і Освальдо Сотто

 Ця пара фактично уже увійшла до «пантеону» танго. Їх танець має особливу ауру, привабливість, ніби відбувається якась потужна хімічна реакція. Моментами повільний і тягучий він непомітно набирає шаленої швидкості, коли ледь встигаєш спостерігати як миготять підошви під час болеос і ганчос, а потім різкий, драматичний і досконало збалансований фінал. Ноги Лорени здаються гострими як бритви, вони ріжуть простір ковзаючи паркетом. Роблячи крок вбік, вона ніби врізається вглиб підлоги. Їх стиль має потужний каркас, на якому розцвітають легкі адорнос Лорени, пара набирає об»єму. Портал totango.net колись написали, що Лорена і Освальдо – це втілення фізичної краси і емоційної зрілості, вони повністю розкривають чуттєвий потенціалу танго у русі.

 

Л.Е.: «Пам'ятаю, одного вечора у «Каннінґу» ми перетнулись з Освальдо Сотто. Він сказав мені «А ти непогано танцюєш. Не хочеш танцювати зі мною?» Тоді я відповіла що ні, бо танцювала зі своїм хлопцем.  Але ми знов і знов наштовхувалися один на одного і люди нам казали – ви повинні танцювати разом. Очевидно було щось особливе, що нас об'єднувало. І коли ми почали танцювати, стали парою, між нами було дуже багато поваги, діалогу, ми продовжували взнавати один одного і вчитися разом танцювати, думаю, тому ми були разом стільки років...»

Якою була роль Освальдо у Вашому житті?

Фундаментальною і дуже важливою у всіх розуміннях. Я була дуже щаслива поруч із ним. Між нами була дуже потужна хімія і ми багато творили разом. Нам подобались ті самі речі, ми однаково відповідально ставилось до нашої роботі. Я дуже його любила. Він був великим артистом. Освальдо був прекрасною частиною мого життя і мого серця.

Що поєднувало вас у художньому плані?

Спільною була для нас любов до танго. Жоден з нас не бачив його як комерційний проект. У танці кожен танцював для іншого, в нас це було однаково. Це було природньо.

Освальдо, здавалося, танцював як у сповільненій зйомці...

Так. Дуже важко виражати багато, роблячи мало.   Уявляєш як важко було слідувати за ним! Але з часом – я з його подиху навчилася розуміти що він робитиме далі.

У нього був вроджений талант. Його єдиним вчителем був Тодаро, пару занять з Мінґо і те чого він навчився працюючи з Міґелем.  Він був генієм і створив свій власний стиль, в парі ми його відточили. Зі мною він почувався вільним. Я могла виразити себе і одночасно слідувати за ним не міняючи нічого в тому що він хотів зробити. Ми почали танцювати в 1997-му, в 1999-му стали парою і протанцювали разом до 2008-го. Розійшлися тому що у кожного були свої цілі у приватному житті. Я хотіла створити родину. Цілі і потреби у кожного були різні.   (в 2010-му Освальдо Сотто помер - прим. TangoCult)

Як Ви оцінюєте теперішній етап свого життя?

Це дуже хороший, цікавий етап. Я розкриваю свій потенціал, свої можливості. Після більше двадцяти років професійного танцю зараз час пожинати плоди. Я маю визнання, багато подорожую, мої уроки завжди повні. Я навчилася подорожувати сама і пристосовуватися до різних ситуацій.

TangoCult Юлія

За матеріалами

http://www.2xtango.com/tango-retrato-lorena-ermocida/?lang=fr

http://www.lamilongaargentina.com.ar/MAY07/notadetapa-e.php

http://tangocandango.wordpress.com/2011/02/15/perfil-lorena-ermocida/

http://www.girotango.com/queens-of-tango-lorena-ermocida/

http://www.totango.net/osvaldo.html

http://lorenaermocida.com/about-me/

Ана Марія Шапіра. Про танго чемпіонати і стиль мілонгеро

Ана Марія Шапіра – одна з найвпливовіших сучасних танцюристок і викладачок танго мілонгеро. Її школа, нарівні з школами Сусани Міллер і Качо Данте – одне з найвідоміших місць, де  вчать обіймам і хореографії мілонгеро. 

Ана Марія Шапіра

 Крім приватних уроків для іноземців, групових уроків на двох мілонгах в Буенос Айресі, виступів і виїзних семінарів, Ана Марія є членом жюрі мундіалю, світового чемпіонату з танго, від самих його початків.

Як Ви ставитесь до танго чемпіонатів?

Дуже важко зберігати холодну справедливість у суддівстві. Багато що могло б бути і краще, але я не люблю коли викладачі чи судді, які працюють на мундіаль, публічно його критикують. Це моя робота. Переможці, може, й танцюють краще за інших учасників, але є сотні прекрасних танцівників, які не беруть участі у конкурсах бо їх це не цікавить. Але я не вважаю, що змагання в танго – це принципово неправильна річ. Якщо існуюють конкурси у сальсі чи свінгу – чому не може бути чемпіонату з танго?! Та що я думаю є неправильним – це коли пари які не виграюють починають гніватись. Треба зрозуміти суть того що відбувається – це просто гра.

 Якими є Ваші критерії у оцінці танцю в категорії танго-салон?

Насамперед я оцінюю швидкість, музичність і рух у ронді. Потім – плавність і, звичайно, зв'язок у парі, якість кроків і фантазію в русі танцівників у межах обіймів.

  

Що є опірними пунктами для пари у сценічному танго і в салоні?

В есценаріо: настрій, техніка, естетика хореографії, не забувати що це танго.

В салоні : зв'язок, присутність і музикальність, обійми.

Що дискваліфікує пару у Ваших очах?

Погані обійми, відповідно поганий зв»язок, відсутність ритму і музикальності, невміння рухатися у ронді. 

Ана Марія Шапіра і Пібе дель Авежанеда

 Хто були Ваші перші вчителі танго?

Моєю першою вчителькою була Діна Мартінес. Потім були уроки до Густаво Навейри і Ольги Бесіо в культурному осередку Сан Тельмо, в середині 1980-х. Спочатку здавалося, що я ніколи не затанцюю – не могла й кроку зробити! Я почала ходити на мілонги з групою друзів. Потім були уроки у Бальмаседи, 7 років роботи з Сусаною Міллер, чию систему я увібрала спочатку як учениця, а згодом – як асистентка, і в 1999 році я вирішила відкрити власну школу.  

Якими є плюси і мінуси стилю мілонгеро?

Я не бачу ніяких недоліків у цьому стилі. Його часом побоюються, але це через те що люди не зовсім усвідомлюють що там ті самі принципи, що й у салонному танго. Насамперед – у мілонгеро важко не потрапити в такт, у цьому стилі дуже легко   слідувати за музикою.  Крім того, цей стиль містить певну логіку співіснування на танцполі – він постійно нагадує про те що на майданчику рухаються й інші пари. А крім того у ньому багато місця для експресії. Він дає кожній людині можливість танцювати гідно, незважаючи на те наскільки заповнений майданчик. Велика перевага мілонгеро у тому, що він для всіх.

Зараз важко рідко хто вчить танцювати мілонгеро. У танго дуже багато заздрості, і часто викладачі бояться втратити своїх учнів, свою владу. Багато з них ніколи не танцюють на мілонгах! Часто вони викладають дуже складні речі у відкритих обіймах які потім неможливо станцювати в соціальному танго. Найкраще танго виходить коли старі і молоді танцівники танцюють разом, коли молода енергія зустрічається з досвідом годин і років танцювання на традиційних мілонгах, тоді відбувається передача знання. Я вважаю що єдиний спосіб зберегти традиційне танго – це навчити молодих танцівників рухів старих мілонгеро.

Для мілонгеро – мілонга це їх дім, сцена їх життя, все.. все важливе стається з ними на мілонзі

Що Вам дає робота викладача?

Я люблю вчити людей будь-якого віку. Мені подобається усвідомлювати що я не вчу їх стандартних, типових фігур, а радше хореографії, створеної людьми, які до цих днів прикрашають мілонги своїм танцем, таких як «Тіто» Рока, «Нене» Маскі, Освальдо Сентено, Рубен Аримбат. Людей, що розказують захоплюючі історії своїм танцем.

Урок у Ани Марії Шапіри

 Що для Вас, як для мілонгери, ідеальний танець?

Мені подобаються хороші обійми і тіло без зайвих «шумів», досконалий ритм.. І не зачіпати інші пари! В Аргентині танго дуже соціальний – ти танцюєш з партнером І у групі. Партнер повинен дбати про мене, а ще мені подобається хороша хореографія. Часом видно, що чоловік танцює головою, думає про фігури – він танцює сам.

Ана Марія Шапіра і Рубен Аримбат

Що б Ви порадили жінкам?

Щоб танець був хорошим, не ведіть чоловіка...завжди чекайте на нього, не поспішайте, і, тільки у танці, будьте як гейша – розслабтеся, станьте частиною його тіла.

Чоловікам?

Не поспішайте, працюйте над своїми обіймами, щоб ваш танець був розслабленим, працюйте з музикою і ритмом.

                                                                                    TangoCult Юлія

За матеріалами

http://www.eltangauta.com/nota.asp?id=1370

http://www.tangopulse.net/interviews/ana_maria_schapira.php

http://dni-tango.com/dana-frigoli-entrevista-a-ana-maria-schapira?lang=en

http://www.2xtango.com/charlas-con-el-jurado-del-mundial-de-tango-ana-maria-schapira/?lang=en